Під час прес-конференції один із кураторів проекту — Мирослав Кульчицький — зазначив, що третя бієнале принципово відрізняється від попередніх тим, що зробила крок у напрямі збільшення міжнародного представництва. Критеріїв відбору було два: по-перше, високий художній рівень творів- претендентів; по-друге, їхня відповідність заявленій у концепції проблеми «самоуправління: культурна еволюція, vs революція» (VS — версус — лат. проти), яка лежить, швидше, в площині соціально-політичній. Цікаво, як саме митці доступними художніми засобами здатні відповісти на це питання.
У рамках проекту передбачається п’ять експозицій на кількох виставкових майданчиках: у галереях NT-арт і «ХудПромо», «Жовті велетні», в експериментальному Центрі «Чайна фабрика» та двох виставкових залах МСМО, де представлено основний проект. Умовно роботи можна поділити на три групи: перша пропонує можливість варіативності вирішення проблем, заявлених в концепції бієнале; друга виступає в ролі критика неоліберального суспільства, й остання — в ролі опозиціонера до соціально заангажованого мистецтва.
Особливість цього проекту полягає в тому, що співкуратори Мирослав Кульчицький і Михайло Рашковецький допускають паралельні проекти інших кураторів, зокрема Олекси Манна та Максима Ковальчука (відповідно —«Бактерія» та «слабкість»).
Зали заповнені переважно інсталяціями, скульптурами-манекенами, візуальними проектами. У їхньому мінімалістичному просторі представлено фото-, аудіо- та кінопродукцію з використанням предметів побуту. В окремих випадках вони демонструють абсурдність суспільства споживання, відчуженість людини від результатів праці («Ентузіазм» Л.Наконечної та М.Кадана, «Б/с із Німеччини» Л.Резун-Звєздочотової). Тож пасивний глядач, орієнтований на чуттєво-споглядальне, фігуративне мистецтво, приречений тут, швидше за все, нудьгувати.
Неоднозначність ситуації бачиться в тому, що в ряді проектів дається життя старим-новим формам (фовізм, футуризм, примітивізм), які в сучасному контексті претендують на роль авангарду («хуліганські» твори О.Манна та «жлобські» І.Семесюка). Таким чином окремі автори повстають не лише проти класичного, випробуваного часом мистецтва (бо ці форми теж випробувані), але проти обмеження свободи людини, силового «безпредела» держмашини. За цих умов новизна, передусім, — у протесті проти сучасних соціальних і політичних умов, звуження простору для самовиявлення особистості. У цьому сенсі цікавим є проект Марини Напрушкіної (Білорусь) «Наш дім — самоуправління», що демонструє публіцистичну графіку в супроводі фольк-музики, де ворожими постають «стражі порядку», напрошуються паралелі Білорусі з сучасною політичною ситуацією в Україні.
Ексцентричним постає автор інсталяції «Натуральний обмін» Стас Жалобнюк, він же куратор Одеської бієнале-2010. Тут є свій підтекст: два живописні полотна в дусі старих майстрів заставлені по-сучасному вбраними манекенами. Як зізнався митець, одяг для себе він не купує, а вимінює на картини, вважаючи операцію з грошима зайвою. Поява цієї артистичної натури — вже перформанс: на відкритті він з’явився у... банних тапках. У самоіронії автору не відмовиш. Сподіваємося, що участь у цьому проекті забезпечить у перспективі творця «Натурального обміну» достойним взуттям.
Масштаби цього проекту ще не вражають, і все ж динаміка росту спостерігається: понад вісімдесят учасників із Росії, Німеччини, Голландії, Болгарії, Румунії, Франції. Англії, США, Естонії та кількох міст України — Одеси, Києва, Львова, Харкова, Дніпропетровська, Умані, Сімферополя. Звісно, домінують господарі — одесити та кияни. Щодо зарубіжного представництва, то, за рідким винятком, це поодинокі вихідці з країн колишнього Союзу, які не поривають контактів із Батьківщиною. Якщо «молодий художник», за радянськими критеріями, — це особа до 35 років, то цей проект справді молодіжний і дає вихід енергії не завжди затребуваним авторам. Хоча й зустрічаються достатньо відомі імена, наприклад Юрій Альберт (РФ), Дан Перьйовши (Румунія), Олег Тістол, Олександр Ройтбурд, Ігор Гусєв, Ольга Ланник, Лада Наконечна, Василь Цаголов та інші.
Вочевидь, організатори прагнули зробити захід масовим, різноманітним, таким собі розсадником «бактерій» — носіїв ідей, і їм це вдалося.
Підйомним такий проект уможливив гранд, отриманий МСМО від Фонду «Розвиток України» в сумі 100 тис. грн. Це забезпечило підготовку технічної та інформаційної складових бієнале, прийом гостей. Хоча ці кошти, як заявив Семен Кантор, покривали лише половину витрат. До речі, самі організатори працювали виключно на ентузіазмі (державні чинники не сприяли цьому починанню ні на початку, ні тепер, якщо не брати до уваги згоду міськради допомогти в розповсюдженні афіш). Однак присутність на відкритті директора Департаменту культури і туризму Одеської міськради Тетяни Маркової вселяє надію, що подібний проект не залишиться поза увагою місцевої влади в майбутньому.
Як запевнили господарі, не виключено, що ця виставкова імпреза в подальшому перетвориться на трієнале, що дасть можливість ґрунтовніше, без поспіху, підготуватися до її проведення.
Володимир КУДЛАЧ.
Фото Олега КУЦЬКОГО
Див. також:
Кудлач В.А. Еволюція проти революції [ІІІ Одеське бієнале сучасного мистецтва] // День. – 2013. – 4 серп. – Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/uk/article/taym-aut/evolyuciya-na-protivagu-revolyuciyi