Певні відомості про Гріншпунга містяться в його особовій справі, яка зберігається в архіві Одеської обласної організації НСХУ. В автобіографії, яку він склав у 1950 році, повідомляється, що народився майбутній скульптор в сім`ї робітника 11 лютого 1884 року. У 1903 році, після навчання в народному та ремісничому училищах, успішно склав іспити в Одеське художнє училище, де впродовж п’яти років навчався на скульптурному відділенні у відомих майстрів – Л-Д. Іоріні та К.К. Костанді.

Ще під час навчання в училищі Арнольд Гріншпунг заявив про себе як талановитий учень, і Луїджі Іоріні рекомендував його Едуардсу для участі в роботах по оздобленню ново зведеної Одеської міської публічної бібліотеки. Борис Вільямович на той час був зайнятий спорудженням пам’ятника Суворову в Очакові.

Молодий скульптор створив вісім бюстів російських письменників, розміщених у верхньому ярусі головного читального залу бібліотеки. Їм притаманна стилістична єдність і делікатна техніка. «… Будучи в художественном училище оформил Одесскую публичную библиотеку скульптурой, – пише в автобіографії Гріншпунг, – и работал в скульптурной мастерской академика Б.В. Эдуардса».

Швидше за все саме за рекомендацією Бориса Едуардса, кавалера ордену Почесного легіону, молодий одесит вступив до Паризької академії мистецтв в майстерню популярного на той час скульптора А. Мерс`є, де пробув лише три роки (1908-1911). (У Мерс`є в 1887 році студіював Едуардс). Арнольд Гріншпунг також брав уроки у О. Родена, чим дуже пишався. Академію довелося залишити, і до закінчення Першої світової війни впродовж майже восьми років він утримував у Парижі власну студію, працював творчо і викладав скульптуру. Парадоксальна ситуація: у 1919 році, коли Едуардс утік із більшовицької Росії на Захід, Гріншпунг повернувся до Одеси. А це були драматичні часи в історії міста.

Про його творчу діяльність у 1920-1930-ті роки відомо мало. З 1919 по 1921 роки працював в управлінні культури у відділі охорони пам’яток старовини. У 1925 році після пожежі в Одеському оперному театрі брав участь в його реставрації. Початком творчої діяльності він вважав 1930 рік, що пов’язано з його першою участю у виставках.

У 1941 році був евакуйований у Середню Азію в Коканд (Узбекистан), де як скульптор-оформлювач брав участь у реставрації місцевого оперного театру, а за три роки – у реставрації «оперного» у Харкові.

Скупі відомості автобіографії скульптора дозволяють скласти певне уявлення про його сімейний стан. Арнольд Йосипович був одружений на жінці, яка на чотири роки була молодша за нього. Вони мали сина. Зі своїм рідним братом, по професії ливарником, який емігрував до Палестини, швидше за все у 1919 році у місто Хайфе, він листувався, а після смерті брата продовжував підтримувати контакт з його сім’єю. Не виключено, що брат Арнольда міг бути одним із помічників Едуардса, який заснував в Україні першу бронзову ливарю для відливки скульптур. Мешкала сім`я Арнольда Йосиповича в однокімнатній квартирі на вулиці Свердлова (Канатна), 45, квартира № 3.

Участь у монументальних роботах

Прогулюючись любим нашому серцю центром Одеси можна знайти окремі роботи митця, який працював у виді монументально-декоративної скульптури. Для Музею імені А.С. Пушкіна у 1949 році ним була виконана меморіальна дошка поету, а для Театральної площі – скульптури робітника і колгоспниці, що створені, як і більшість творів митця в дусі соцреалізму (на сьогодні збереглася лише фігура робітника).

Потрапивши на Соборну площу у літній спекотний день вас заспокоїть животворна волога, яку наповнює простір фігурний фонтан. Раніше тут була робота Арнольда Гріншпунга (1940), а нині встановлена чаша скульптора Філатова. У 1940-му Гріншпунг став викладати в Одеському будівельному інституті. Він також тримав студію, яка була зруйнована під час війни.

Одеса у різні періоди свого бурхливого місцебудування в плані монументально-декоративної скульптури була «хлібною» для багатьох творчих особистостей. Інший фонтан роботи А. Гріншпунга прикрашав площу біля залізничного вокзалу, але був знищений (як і сам старий вокзал) під час бомбардувань у період Другої світової війни.

Політичні умови, в яких творив скульптор, нав’язували й відповідну тематику. Раніше цей шлях в іншому історичному контексті пройшов вище згадуваний Едуардс.

Одне із найбільш престижних замовлень, яке він отримав, стало скульптурне оздоблення воріт одеського порту (1950). Це 22-метровий горельєф, який охоплює верхню частину двох стовпів воріт по периметру. Для порту Гріншпунг створив також бюст Сталіна, який згодом був демонтований. Цікаво, що усе своє життя він був позапартійним.

Арнольд Гріншпунг є автором вісімнадцяти фігурного горельєфа «Кросовий біг» в колишньому санаторії імені ВЦСПС, двох мозаїчних фігурних робіт на вокзалі «Одеса-Головна» (1952).

Серед інших більш ранніх творів – «Парашутистка» (1938, гіпс), «Нескорені» (1947, гіпс), які були представлені на всеукраїнських виставках. Гріншпунг брав участь у конкурсах на зведення пам’ятників Марксу в Одесі і Чкалову в місті Горькому (ІІ премія), відповідно у 1936 і 1939 роках. Згодом створив скульптурні зображення інших культових на той час історичних осіб – пам’ятник-бюст Максиму Горькому, який був встановлений в одеському Палаці моряків (на той час «імені Горького», 1952). Більшість монументальних робіт створювались бригадним методом в художньо-виробничих майстернях Худфонду. Серед пізніших робіт – мармуровий надгробок Котовському в місті Котовськ (1960). На Другому християнському кладовищі є меморіальна дошка художнику Василю Волошинову (батьку відомого живописця Олега Волошинова).

З 1919 року був членом ВСЕРАБИСА – профспілкової організації працівників мистецтва. Після повернення із Харкова у 1945 році став членом спілки художників.

Володимир КУДЛАЧ

Фото автора. У публікації також використано окремі документи із фонду ОННБ