На ній представлено 43 роботи Івана Сільвестровича та художня вишивка його дружини Євгенії Сільвестрович (Калініної). Виставку уможливила добра воля родини художника, найперше онука митця – Євгена Лобунського. Куратори – Анатолій і Галина Кравченки, з любов’ю поставилися до організації цієї виставки, підготувавши прекрасні афіші та ґрунтовний прес-реліз, планується видати каталог робіт майстра.
Іван Львович Сільвестрович-Давойна (1.06.1902-1963) народився в сім`ї німецьких колоністів. (По іншій лінії роду в нього були угорці Давойни). Навчався в Одеському художньому училищі (з 1924 – Одеський політехнікум образотворчих мистецтв) – спершу на живописному факультеті у К. Костанді (1921-1923), згодом у Д. Крайнєва (1923-1924). Пізніше перевівся на архітектурний, де його наставником був професор М. Покорний (1924-1926). Згодом це позначиться на творчості Сільвестровича, який у своїх акварелях поєднає скрупульозність, аналітичність архітектора з чуттєвістю живописця.
Піся закінчення одеського вишу вступив до архітектурного факультету Ленінградської художньої академії, де за участь у студентських протестах у 1929 році «не через академічні причини» був відрахований із закладу. На певний час шлях у мистецтво йому був закритий. Пройде понад два десятки років поки він відкрито займеться улюбленою справою.
Це був один із складних періодів його життя, хоча таких періодів буде декілька, бо особистості з бунтарською вдачею не вписуються у прокрустове ложе тоталітарної системи. Протягом 1929-1933 років, у період індустріалізації, Сільвестрович працював на різних підприємствах СРСР. Очевидно, що у молодого чоловіка були наставники, які порадили йому шукати інший шлях у житті. Протягом трьох років Іван Сільвестрович навчався в Одеському інституті морського транспорту. Згодом отримав посаду архітектора-художника в майстерні при Одеській міськраді, а до початку радянсько-німецької війни був задіяний на Одеській кіностудії як архітектор-художник у цеху мультиплікату та відділі спеціальних зйомок.
У період німецько-румунської окупації Іван Сільвестрович перебував в Одесі, де на той час жили такі митці, як Михайло Жук, Михайло Божій, Микола Павлюк, його вчитель Данило Крайнєв. Відомо, що чимало одеських митців виставлялися в «Salonul Oficial», із обережності не підписуючи свої твори. Ця сторінка життя митця повита таємницею. Відомо, що з приходом Радянської Армії він був репресований і вийшов на свободу лише з початком хрущовської відлиги в 1953 році. Реабілітований посмертно вже у 1991-му. Останні десять років життя, найбільш плідних у творчому плані, Іван Львович працював архітектором у будівельній організації ГИПРОГРАД.
Євгенія Сільвестрович (Калініна) (1908-1992) працювала декоратором в Одеському українському театрі та Одеському театрі опери та балету. Її роботи переконують, що вона тонко відчувала колір, мала солідну професійну підготовку. В експозиції представлена художня вишивка, що вражає живописністю та високотехнічністю виконання. Окремі сюжети взяті з творів її чоловіка. Євгенія Іванівна захоплювалася також в’язанням і аплікацією та проявила себе в основному в царині декоративно-прикладного мистецтва. Це були роботи «для себе». На виставці можна бачити її акварельний портрет пензля Івана Сільвестровича. Це один із небагатьох зразків портретної творчості аквареліста, який дійшов до нас: в експозиції домінують пейзажі, ведути (міські види) та реалістичні натюрморти.
Стихією Сільвестровича була архітектура, яка, власне, сформувала його графічний стиль: філігранний рисунок, архітектонічність, урівноваженість композиції, збалансованість загального і деталей, легка, делікатна техніка письма. Художник залишив нащадкам образ дорогої його серцю Одеси, у якій ще вгадувалися сліди війни, наприклад, зруйнований, а пізніше вже реконструйований храм на вулиці Преображенській, лютеранська кірха. Можливо, в ній молилися його батьки. Твори Сільвестровича викликають у пам’яті роботи іншого знаменитого одеського аквареліста, француза Еміля Вільє, який творив у другій половині ХІХ ст., залишивши багато зображень інтер’єрів та екстер’єрів.
В інших пейзажах можна бачити краєвиди Причорномор’я, наприклад нинішнього Чорноморська, які вже безповоротно "канули в лєту", і навіть ландшафти далекого Сибіру, куди його відправили на вільне поселення. Там він працював архітектором в "Дальстрої". На Івана Сільвестровича помітний вплив справив імпресіонізм (що взагалі характерно для одеської школи). Особливо це помітно в творах, написаних за містом, на дачі, куди він інколи брав з собою свого маленького внука Женю. У них – тиха радість і душевний спокій. Ці камерні акварелі можуть викликати навіть слухові асоціації: в них ви відчуєте легкий подих теплого вітерцю, навіть шелест листя і трави.

На завершення хочу зазначити, що це чи не перша персональна виставка цього митця за останні півстоліття, яка дає досить повне уявлення про його творчі пріоритети і досягнення.

Володимир Кудлач

Кудлач В.А. Скрупульозність архітектора, чуттєвість живописця // Чорномор. новини. – 2017. – 18 лют. – Режим доступу: http://chornomorka.com/archive/a-8954.html

Фото надані організаторами виставки