Про її особливості та виникнення самої ідеї даного проекту, який здійснили співробітники Одеського художнього музею, розповів заступник директора з наукової роботи цього закладу Сергій Сєдих.
– У минулому ці підвальні приміщення використовувалися утилітарно. Згодом перетворилися у виставковий простір – тут почала діяти галерея «Жовті велетні», четверту річницю якої ми нещодавно відзначили. Тоді зацікавилися розписами на стіні. У пресі з’явилося багато висловлювань про їх виникнення. Оскільки тут використано готичний шрифт, то вирішили, що вони були створені під час німецько-румунської окупації. Ми провели наукову роботу щодо з’ясування істини.
Готичний шрифт, що має різні варіанти написання, використовувався ще в Італії з ХІІ ст. У Німеччині (а тут німецькі висловлювання), офіційно існувало три різновиди шрифту. Вивчаючи проблему, ми натрапили на циркуляр рейхсміністра Бормана, яким готичний шрифт, т.з. єврейський Швабахер, заборонявся. Сумнівно, що під час окупації зверталися до цього шрифту… (На виставці можна бачити цей документ, і різновиди шрифтів).
- У радянський період, пам’ятаю, і до недавнього часу тут були майстерні, столярка…
- Саме тому ми відкинули версію про походження цих розписів у означений період, адже він достатньо задокументований і вивчений. Найбільш масштабна подія, яка проводилася в «будинку Маразлі» – виставка домашнього устрою 1895 року. Тоді ця споруда була міським майном: музей, як відомо, відкрився у 1899 році. Маразлі надав також свої ділянки на схилах, тож виставка простягалася далі до Приморської вулиці. Тут є план виставки, в Одеській національній науковій бібліотеці є її каталог.
- Хто ініціював виставку?
- Одеське відділення Російського технічного товариства – потужна організація, яка на той час виконувала різноманітні функції. Виставку збиралися відкрити до дати офіційного відзначення 100-річчя Одеси, але не встигли. До речі, будинок товариства, що на початку вулиці Князівській, нині рухнув…
На виставці були представлені предмети домобудівництва і внутрішнього домашнього устрою: гіпсокартон, ручки, ванни, ножі, куточки мебльованих інтер’єрів. Був художній і статистичний відділи.
Про інтерес до виставки, її резонанс можна судити по тому, що були дні, коли її відвідувало близько восьми тисяч осіб. Зазначимо, що населення Одеси на той час не перевищувало 250 тисяч жителів. Виставка діяла три з половиною місяці. На ній був влаштований перший в Одесі світломузичний фонтан, тут відбувалися дегустації, майстер-класи; водночас грали чотири оркестри, у тому числі з Австрії і Угорщини. Під час роботи виставки запускали аеростати (ballon captiff, франц.), що, як писали газети, «надало їй європейського масштабу». Саме тоді були зроблені перші фото міста з пташиного польоту. Серед тих, хто відвідував її, представники імператорських фамілій, принци, міністр транспорту Хільков та ін.
- Конкретно щодо цих розписів…
- На жаль, в офіційному каталозі виставки не вказано цього приміщення, але були інші, які розповсюджувалися напівлегально. Один з таких був виявлений в одній з бібліотек США, куди потрапила колекція Бахрушина – брата відомого засновника Бахрушинського музею. У нього є інформація, що тут була пивна, влаштована відомим пивоварним заводом Енні і Ко. Надійним джерелом, що тут щось було, виявилася одеська преса, фрагменти публікацій якої є у цій експозиції. Наприклад, повідомлення, що відкривається пивна заводу Енні, стеля якого розписана у німецькому, до того ж гумористичному дусі. Наші фрески можна віднести саме то такого роду живопису. Повідомлялося, що приміщення, яке освітлювалося електрикою, було прикрашене гірляндами, при вході арка з бочок і т.п.
– Що означають ці образи і вислови?
– Тут наведені прислів’я чи, швидше, приказки, адже вони не мають закінченої думки. Потрібно сказати, що деякі вислови є досить відомі, і їх прочитання не викликало труднощів, але окремі навіть для професора з Німеччини, який у нас побував, були не до кінця зрозумілими. Говорилось, що тут чогось не вистачає.
Збереглася лише одна сторона стіни, що покрита малюнками, хоча вони були скрізь, і наносилися по сухій штукатурці. Однак з-за вологи, яка поступала зі сторони моря, вони були втрачені. Розписи діляться на кілька груп. Спершу був вислів, а потім до нього створювали ілюстрацію. Перший попереджує: «Будь обережним». Тут зображені два веселих гноми, які поставили коту бокал пива. Далі цей образ набирає рис фантастичного звіря. Центральну групу, на якій зображені музика і жінка, супроводжує відомий вислів, який приписують Мартину Лютеру: «Хто не любить пива, баб і музику, той дурень».
Наступний надпис доставив нам найбільше клопоту. Жодне з одеських бюро перекладів не змогло його розтлумачити. Але згодом ми натрапили на віденський вальс, а також німецькі листівки 1914 року з такою ж назвою. Ми вважаємо, що цей вигук означає «Ми переможемо!» або «У мене вже є усе!». Він вимагає подальших досліджень. Під ним зображений п’яний чоловік з хворою головою, на якій сидить згаданий дивний звір. Це алегорія. І останній надпис перекладається як «Тут добре». Нижче стилізовані зображення двох буряків у вигляді людського обличчя та свинячої голови.
– Хто ж автор цієї фрески?
– В одній з газет згадується ім’я художника по вивіскам Бланжоне (Бланґоне), який займався художнім оформленням даної виставки і названий її єдиним концесіонером. На користь А. Бланжоне як автора фрески говорить ще одна обставина: територія, яку займала виставка, називали «Швейцарською долиною». Фрідріх Єнні – швейцарець, Бланжоне – так само. В Одесі навіть було швейцарське товариство. Цілком можливо, що Єнні як замовник віддав перевагу саме своєму співвітчизнику.
– Наскільки була відомою фірма Єнні і Ко ?
– Крупна фірма, яка відкрила пивний завод у Києві на Подолі ще 1850-х роках, а згодом купила в Одесі старенький завод Ансельма. Пиво експортувалося як по території Російської імперії аж до Владивостока, так і в Америку. Тут представлені різновиди етикеток цього сімейного підприємства. На скільки серйозно ставилася фірма Єнні до своєї реклами, свідчить той факт, що в розробці етикеток, плакатів були задіяні відомі на той час художники, наприклад, уславлений російський графік Іван Білібін та батько німецького промислового дизайну Людвіг Хольвайн. У 1908 році Хольвайн тільки-но відкрив свою майстерню, і Фрідріх Єнні відразу замовляє йому пивну рекламу – було чуття на таланти!
– У чому, на вашу думку, унікальність цих розписів?
– В Одесі у ті часи було багато бір-холів – пивних закладів, які були пов’язані з цими пивними заводами. Наприклад, «Баварія», інтер’єри якого на цій виставці можна бачити на листівках. До нашого часу не збереглося жодного, чи навіть інтер’єру того періоду. Існуючий «Гамбрінус» має своєрідну ауру, це бренд, але він вже не має ніякого відношення до того закладу, який був оспіваний Купріним. Ми провели своєрідне дослідження і прийшли до висновку, що бір-холи позаминулого століття не збереглися навіть у Європі, чи в Америці (бо там зовсім інша культура). Ми не виявили аналогів нашим фрескам, і звідси можна зробити висновок щодо їх неповторності.

Розмовляв Володимир КУДЛАЧ

Фото з сайту ОХМ