Сорокоуст, сорокослів: сорок учасників проекту представили по одній роботі. Сакральний зміст числа 40 визначили ще в глибоку давнину. В нумерології Піфагора це число означало загрозу життю. В Скіфії, на причорноморських і придніпровських землях, тіло померлого царя сорок днів возили його володіннями, і люд прощався зі своїм правителем впродовж цього періоду, після чого, як вважали древні люди, душа покійного йшла в інші, радісніші світи. Зараз це видається симптоматичним, адже нині саме на ці землі принесена ззовні війна, і виставка – реакція на це лихо. Організатори імпрези у преамбулі прес-релізу посилаються на символічність цього числа в Святому письмі. Нагадаю, що в церковній службі Сорокоуст – це особлива, посилена молитва за здоров’я або упокій християнських душ.

Експозиція справляє сильне враження. Уявіть собі замкнутий темний простір кімнати, стіни якої задрапіровані чорним, із вкрапленнями локального освітлення на окремих груп робіт. Твори майже одного формату розташовані ланкою по її периметру. У центрі цього простору розміщений екран, а за ним – монументальна, дещо плакатна, багатозначна робота Вікторії Грозивчак «Без назви». Вона знаходиться в центрі фронтальної стіни. Під нею – своєрідний вівтар, що складається з чорного низького подіуму, на якому поставлені сорок свічок. Вони були запалені під час відкриття виставки в пам'ять загиблих у війні на Донбасі. Простір доволі депресивний, але й в ньому є місце для надії. Відчувається велика робота організаторів над формуванням експозиції.

Ця виставка – своєрідна інсталяція. Експозицію потрібно сприймати в ансамблі, також музейному просторі та контексті нашого турбулентного часу. Маємо справу з мистецтвом концептуальним, де ідея є визначальною. Представлені роботи – «на злобу дня». Мета проекту – викликати потужні емоції у глядача. Деякі картини набули майже сакрального змісту – вони творились впродовж сорока днів.

В лабіринті власної свідомості 

Як сприймають митці свій час через призму невизначеної війни та загострення політичної кризи в країні? Художникам була запропонована своєрідна програма для написання твору. Потрібно було відповісти на чотири запитання: «Як почуває себе художник в період переоцінки цінностей?»; «Як ви почуваєте себе в час неоголошеної війни?»; «Скільки часу ми будемо перебувати у владі власних ілюзій?»;«Скільки років ми будемо поневірятися по пустелі обману, лицемірства і цинізму можновладців?».

Формат статті не дозволяє охопити усі аспекти виставки, але хотів би виділити декілька, на мій погляд, знакових творів. Про однин із них говорилося вище – це «Без назви» Вікторії Грозивчак. В ньому жорстко окреслений контур домінуючого німого обличчя; в погляді відчуваються відчай, тривожне запитання і обережна надія. Поряд робота, яка є сучасною інтерпретацією теми «Вавілонської вежі»: над безмежним пустирем височить хмарочос, перед яким відбуваються абсурдні двобої сотень сумоїстів («Єва та сини» Артура Ізрайляна). Засудження агресії, нищення основ життя виражено в інсталяції Лілії Климової «Війна з сокровенним» – перифраз ікони «Богоматері з немовлям», представленої в загрозливому мілітарному оточенні.

Твір Лариси Дем’янишиної «На роздоріжжі» визначає для автора питання світоглядного вибору: жіноча напівфігура, що звернена у відкритий простір, представлена на тлі драматичного чорно-червоного (символ боротьби: нижня частина полотна) і просвітленого блакитно-жовтого (верхня частина), яка виражає ідею неминучого просвітлення, і вселяє надію.

У контексті пошуку свого місця під сонцем сприймається психологічний натюрморт в інтер’єрі Єви Йолкіної «Роздуми про еміграцію», якою автор своєрідно висловлює реакцію на існуючий стан речей в державі, свою громадянську позицію. Чи є вихід із складної життєвої ситуації? Дивлячись на хитромудрі сплетіння застиглих напівабстрактних форм в картині-ромбі «В лабіринті» Ігоря Варєшкіна, здається, глядач має володіти занадто великою уявою, щоб ствердно відповісти на це запитання.

Одна із центральних картин виставки, на мою думку, твір Асі Гудименко «Сорокоуст»: зображення сорока ангелів у молитві зі свічками, де домінуючим є силует сумного ангела, напівпрозорого в світінні. Він сприймається субстанцією духовною. Дуже вдало в кольорі переданий молитовний стан: переважають золотисті та блакитні тони. Влучним є ключове колористичне рішення в картині Марини Яндоленко «Доброго ранку, Зелена пташко!», яка переносить нас у затишний і мрійливий світ дитинства. Дівчинка пише листа. Полотно побудоване на сполученні блакитних, рожевих і зелено-золотистих барв, і випромінює радість і щастя.

Щоб повніше показати спектр настроїв учасників проекту, виділю роботи, в яких автори не ховаються від суворої і тривожної реальності і відкрито говорять про війну, славлячи мужність наших воїнів. Це, свого роду, публіцистичний живопис – картини Валерія Цоніна «Ти моє все» і Сергія Кириченка «Три танкісти. Мазута». Цікаві рішення також представили в своїх композиціях Ірина Добровецька («Весна прийде»), Жанна Дрига («Південний хрест»), Анжела Голодецька («Земля»), Марина Богайчук («Молитва»), Сергій Лиховид («Укроп»), Сергій Лучишин («Натюрморт зі свічкою і гільзою уніфікованого набою 30 калібру»), Ірина Вишневська («Жертви інформаційної війни»). Серед учасників виставки також відомі художники: Сергій Бєлік, Ігор Божко, Сергій Савченко, Микола Овсійко, Олег Недошитко, Сергій Папроцький, Олексій Малик, Григорій Вовк та інші.

Ідею проекту сформулювала його співкуратор Марина Яндоленко, і її слова хотілось би навести на завершення статті: «Боже, зараз дуже потрібна твоя допомога і захист! Намалюємо молитву в Небо, отримаємо підтримку Світла і Сил небесних!».

То скільки ж років «ми будемо поневірятися по пустелі обману, лицемірства і цинізму можновладців?». Якщо приймати запропоновану символіку чисел, то більший відтинок часу нами вже пройдено...

Володимир КУДЛАЧ 

Твори з аккаунту групи "Сорокоуст" на ФБ