Камерна, але відбірна – таке визначення напрошуються при першому знайомстві з новою експозицією творів юженської мисткині Лариси Дем`янишиної під поетичною назвою «Стояла я і слухала весну…» Вона відкрилася в головному читальному залі Одеської національної наукової бібліотеки в рамках бібліотечного проекту «Лесиними стежками», і присвячена 145-річчю від дня народження Лесі Українки.

На виставці представлено близько трьох десятків творів живопису і графіки, навіяних творчістю Лесі Українки, а також пейзажі та портретні замальовки, виконані нещодавно під час зимового пленеру в Седневі (Чернігівська обл.). Седневську серію Лариса виставляє вперше.

Як видно з характеру експозиції, художник працює на стику різних видів мистецтва, що на певному етапі потребувало синтезу, який би акумулював її здобутки в малярстві та графіці, а також в роботі з натури, за уявою чи по пам’яті. Технічна сторона все ж є похідною від змісту творчості, від поетичного складу натури мистця. І тут ми підходимо до розуміння однієї з граней обдарування Л. Дем’янишиної, яка проявилася в її вільному розпису акрилом по шовку. У цій техніці створена серія за мотивами поезій Лесі Українки, її чарівні Мавки…

Їх образи ліричні, мрійливі, одухотворені; вони здаються неземними й осяяними невидимим внутрішнім світлом. Ці чисті створіння ніби прийшли із світу первозданного і таємничого. Є така притча, що коли Господь створив жінку, він зробив її спершу неземною істотою, але згодом, подумавши, змінив її природу, надавши їй більше сенсу земного. У нашому випадку художник повернула через образи Мавок жінку-мрію, яку на зорі зародження людства побоявся впустити у цей світ Творець.

Техніка вільного розпису по шовку, з її легкістю і прозорістю, надзвичайно органічна для подібних образів. У цій техніці автор виробила свою мову, яка враховує властивості матеріалу: вона лаконічна, побудована на кількох тональних і колористичних контрастах, а також протиставленні широкої плями та лінеарно вишуканих силуету і дозованих деталей, які надають композиції акцентів.

Споглядаючи ці картини, доходиш висновку, що цих ніжних героїнь живописець не просто пише, а любовно уквітчує. Напрошуються паралелі з безсмертними творами, наприклад, Сандро Ботічеллі – згадаймо його «Весну», чи роботами Катерини Білокур. Доречно згадати і мистецтво вишивання, яке культивувалося у нас століттями, і несло функцію оберегу. Вона породжена нашим тісним зв’язком з природою, душевною щедрістю і повнотою життєдайних сил. До речі, звернення до наїву, народної культури також притаманне южненській мисткині – уродженці Буковини, де зв'язок з народною культурою не втрачений. Мистецтво Л. Дем`янишиної є глибоко національним, воно йде від серця, а тому несе позитивну енергетику.

Крім Мавок, на виставці представлена композиція із зображенням Лукаша, що грає на сопілці – такий собі міфічний Пан (зображення мистецтвознавця Володимира Островського). Цей твір виконаний у техніці олійного живопису і написаний дуже розкуто. Це своєрідна сонячна феєрія.

Можна згадати інші камерні виставки Лариси Дем’янишиної, які мали місце у бібліотеці, наприклад, ілюстрацій до книжок одеських письменників, до творів Тараса Шевченка. Окремо варто виділити оформлене нею етнологічне видання «Українське весілля», яке нині представлене на виставці серед буклетів і журнальних публікацій про мисткиню. Графіка її артистична, лінеарно вишукана й лаконічна.

Література займає одне з провідних місць у творчості художниці. Автор цих рядків був свідком епізоду, коли Лариса відмовилася від вигідного замовлення проілюструвати один художній твір закордонного автора, зміст якого був чужий їй ментально і, певним чином, дражливий у сенсі моральному. Вона - натура цілісна, а в плані творчому – некон’юнктурна.

Назва виставки – «Стояла я і слухала весну», що взята з поезій Лесі Українки, симптоматична, адже весна у ці лютневі дні усе настійніше заявляє про себе, вселяє надію.

Образи, навіяні поетичною творчістю Лесі Українки, захоплюючі, її світ - безмежний, епоха, в якій вона жила, бурхлива, життя її - трагічне. Вона із тих яскравих талантів, чиє гравітаційне поле втягує вас до останку. Лариса зізналася, що хотіла б глибше зануритися в поетичний світ Лесі, а ще перечитати книжку Оксани Забужко «Убити Дон Жуана: Леся Українка і жіноча література ХХ ст.». Сподіваємося, що у майбутньому ми станемо свідками нових яскравих творів цього художника із її «лесеніани».

Володимир КУДЛАЧ

Довідка

Лариса Дем’янишина пройшла ґрунтовну школу професійної підготовки: спершу в ОХУ ім. М. Грекова, згодом на художньо-графічному факультеті ПНПУ ім. К.Д. Ушинського. Вона також рік студіювала в Одеській міжнародній академії мистецтв ім. Леонардо да Вінчі (діяла в 1995-1997 рр.). Серед тих, хто передавав їй свій професійний досвід, такі педагоги і художники, як І. Путейко, В. Полнобродський, Н. Мігалатьєва, Е. Серпіонова, О. Слєшинський.
Лариса Дем’янишина – член НСХУ, член Об’єднання митців м. Южного «Новація», голова Южненського міського відділення ВУТ «Просвіта».