Твір, який виразив життєву позицію Лесі Українки, і дає ключ до розуміння її суті – «Contra spem spero!» (Без надії сподіватись), став лейтмотивом нової серії робіт молодої одеської мисткині Альони Дацьо-Расвєтної під назвою «Подих блакитної троянди». Вперше цей проект представлений в Одеській національній науковій бібліотеці на заходах, присвячених 145-річчю від дня народження Лесі Українки. Притягальний образ поета оповитий флером її безсмертної творчості, у якій реальність переплелася з вимислом і легендами.
Альону Дацьо завше притягують люди творчі, з незвичайною, навіть трагічною долею, переважно, представників із області літератури і мистецтва: Кафка, Ахматова, Шевченко, Блок, Цветаєва, Маяковський, Висоцький. Їх неспокій і фатум розбурхують уяву художника, який через творчий акт пізнає їх безмежний духовний світ, епоху, і, тим самим, набуває з ними духовної спорідненості.
Вищеназваний ряд творчих зацікавлень мисткині нині подовжило звернення до постаті Лесі Українки. У поле її зору завше потрапляють жінки тендітні й інтелектуальні, з тонкою душевною і психічною організацією, з вольовим, твердим, незламним характером. Вони двоєдині – це носії ніжності й мужності.
Серія включає 12 колажів (в електронній версії) і, за задумом автора, складається з трьох частин: «Сила волі», «Лірика (листи С. Мержинському)» і «Пісні лісу». Ця триєдність ясніше просліджується в підготовленому в рамках цього проекту однойменного фільму. Така комбінація – фішка художника, її стиль. Автор серії постає в різних іпостасях - графік, фотограф, дизайнер, режисер-сценарист, художник-інтерпретатор. Фільм являє собою компіляцію власної творчості, ілюстративного матеріалу та аудіо-сюжетів, які в мережі Інтернет є у вільному доступі («Леся Украинка – Contra Spem Spero» у виконанні Ади Роговцевої; Iнна Гелевера-Леся Українка-Листи; Лісова пісня – Сопілка»).
Крім фотографій і графіки, певна роль відведена текстам, як правило, з листів поета. Шляхом комп’ютерного накладання зображень, в результаті отримуємо виразну і багатозначну композицію. Серія продумана ритмічно в сенсі тону і формату: чергування білого і темного, горизонтального і вертикального. У цьому проекті автор використовує арсенал засобів і, в окремих випадках, мотивів із своїх попередніх серій, зокрема, присвячених Ф. Кафці, А. Ахматовій і Т. Шевченку. Щодо стилістичих моментів, то не завжди видається вдалим дещо нарочите використання смуги українського орнаменту у вертикалі чи по горизонталі однієї із сторін слайду – прийом чисто плакатний. Він не зовсім органічний. Це, на мою думку, відчула автор, і в кількох композиціях вплела орнамент тонально і колористично у загальний кадр.
Влучною є назва серії – «Подих блакитної троянди», – перифраз назви драматичного твору Лесі Українки «Блакитна троянда» (1896). Це, швидше, метафора, яка виражає основу ідею серії, адже ці роботи не несуть відповідного колористичного навантаження.
Лесю живило блакитне сяйво духовності, її прощальний подих, у сенсі ірраціональному, "поломенів кольором чистої небесної гладі". Поезія дала смисл її життю. В силу обставин, ще в ранньому дитинстві життя Лесі Косач було поставлене під загрозу, а в зрілі роки нерозділене кохання, врешті-решт, прискорило фатальну розв’язку...
Кольорова гама серії монохромна, побудована на грі світлого-білого і темного-умбристого, за винятком «осіннього» слайду (№ 2), в якому вкраплені буро-червоні й охристі барви. Білий і умбра викликають асоціації з білим снігом і помертвілою природою – це колористичний ключ до ідеї в’янення. «Зимовий» слайд (№ 1), як і наступний, трактований у формі триптиху. У їх основі мотиви «Лісової пісні». Ці роботи, як і «Біла троянда», «Темна туга», (№№ 3-4, – назви умовні), образ смертельно хворого Сергія Мержинського (№ 5), на мою думку, належать до найбільш вдалих образно-композиційних рішень згаданої серії. Біла хустинка, якою сиділка-Леся прикривала отруєні дихальні шляхи коханого, трактується сюрреалістично – вона перетворюється в опадаючий зів’ялий цвіт. Тихо й передчасно його покидає життя... Весна стала осінню, літо – зимою. Доглядаючи Мержинського, Леся поглиблює хворобу. Цей приклад беззавітного, нерозділеного кохання вражає.
Хотілось би відзначити й інші вдалі композиції цієї серії, зокрема, теми «двох» (№ 11, 12), виражені в планово-контрастному співставленні облич (Л. Українки-К. Квітки-С. Мержинського).
Творчість Лесі Українки різноманітна, біографія насичена фактами, життя трагічне, і той, хто прагне образно збагнути її сутність, повинен уміти обмежувати себе, розробивши певний концепт. Автор, на мою думку, надзвичайно переконливо передала Лесину тривогу.
Володимир КУДЛАЧ