В образотворчому мистецтві простір, як третій вимір, перетерпів еволюцію осмислення від двомірності, відкритого ще в часи неоліту, до перспективи (Ренесанс) та умовного четвертого, часового виміру, своєрідного 4 D. Цією проблемою займалися символісти (Уістлер, Чюрльоніс), абстракціоністи (Кандинський та ін.) і сюрреалісти. Але найбільш рішуче «розірвали» простір, зруйнували усталений погляд на цю категорію кубісти та футуристи, досвід яких в експресіоністичному ключі на індивідуальному рівні використовує Григорій Вовк.

Зазначимо, що це перша виставка чисто графічного доробку Григорія Вовка, який досить активно виставляється. Так, після останньої минулорічної виставки у згаданій галереї, Григорій мав ще кілька – в Одеському Будинку вчених, «Садах перемоги», а також у музеях Балти та Хмельницька.

Григорій Вовк – художник-самітник, самодостатній, індивідуальний, часом схильний до епатажних, продуманих витівок в дусі футуристів (на вернісаж він прийшов в розмальованому піджаку). Це мистець «ренесансний» у тому сенсі, що він проявляє себе у різних іпостасях: як живописець, графік, поет, дизайнер, педагог, теолог, звертається до різних технік і жанрів. Тож і в мистецтві працює на перетині цих видів духовної діяльності. Як теоретик, він намагається також осмислювати власну творчість, своє місце в багатоманітному сучасному мистецтві, визначивши її містким терміном «духовний інтенсивізм».

Вовк-художник надає великого значення слову, що видно із назв його робіт, у яких вгадується філософсько-теологічний склад розуму автора: «Передчуття», «Зіткнення з думками», «Зітхання», «Тридцятий срібник», «Перешкода», «Світло, що наближується», «Переживання пророка», «Пророк. Розірваний простір» тощо.

Графічна серія представлених робіт охоплює, переважно, останні п’ять років творчості майстра, в якій домінує біблійна тема пророків-ясновидців, раніше живописно ним інтерпретована. Породжені всеосяжною авторською думкою та передчуттям, ці персонажі ніби прагнуть вийти за межі існуючого часу й простору. Це портретні метаморфози, деформовані обличчя, що набувають ірреального стану. На перший погляд нагромадження форм може видатися абсурдним, а трактовка деяких персонажів, якщо абстрагуватися від умовності мистецтва, часом балансує на грані божевілля («Пророк бачить майбутнє»).

У формотворчості мистецтво художника висхідне від фігуративну. Його портрети, як було сказано, це сильно деформовані обличчя, у яких глядача прив’язує до дійсності хіба що зображення очей – недовірливо-насторожених, самозаглиблених, страждаючих чи сповнених відчаю. Це погляд людини, яка прагне втекти від реальності, для якої остання є певним фізично та психологічно окресленим станом. Маємо яскравий приклад екзистенційного мистецтва. У цьому контексті доречно згадати парадоксальний вислів середньовічного мислителя Августина: «Що більше я буваю серед людей, тим менше почуваюся людиною». Саме так переважно сприймаються графічні фантасмагорії автора. Окремо можна виділити портретну серію представників творчої інтелігенції. Як правило, це близькі митцю за духом люди – художники Юрій Коваленко, Леонід Войцехов та Володимир Уманенко, поет Борис Херсонський та інші.

У Григорія Вовка є своя аудиторія, своє коло поціновувачів. Зазначу, що в той самий день, майже водночас, в Одесі було ще кілька виставок: в Музеї західного та східного мистецтва виставка викладачів та випускників «худграфу» з нагоди 50-річчя факультету; в Художньому музеї – персональна виставка яскравого живописця, представника реалістичної південної школи живопису, вихованця ОХУ та ПНПУ ім. К.Д.Ушинського Олександра Вербича. І усі згадані відкриття були багатолюдними.

Володимир КУДЛАЧ

Інші публікації:
Кудлач В.А. З реальності – у незвідане [виставка графіки Г. Вовка в галереї «Жовтні велетні»] // Чорномор. Новини. – 2015. – 22 жовт.