Привітати з цією подією прийшли колеги і друзі з Одеського художнього училища, ДХСШ № 1 імені К.К. Костанді, Одеської обласної організації НСХУ, Будинку-музею імені М.К. Реріха та інших організацій.
Дана виставка значною мірою відображає досягнення одеської школи живопису за півстоліття, адже багато творів створені викладачами, які розпочинали справу організації цього своєрідного факультету, і творчість яких є знаковою для Одеси: Валентин Філіпенко, Віктор Єфименко, Адольф Лоза, Орест Слєшинський. Із зрозумілих причин не представлений на виставці один із перших деканів і засновників художньо-графічного факультету, першокласний рисувальник і монументаліст Валерій Гегамян (недавно пішов із життя його єдиний син, скульптор Олександр Гегамян, якому належав спадок батька).
Серед художників, які є випускниками, викладали, або нині є викладачами цієї установи, Лука Басанець, Зінаїда Борисюк, Юрій Валюк, Анатолій і Святослав Горбенки, Валентин Захарченко, Тетяна Іщенко, Володимир Кабаченко, Раїса Кобзаренко-Кореньок, Олександ Коваль, Олександр Кара, Ольга Котова, Світлана Крижевська, Наталя Лоза, Сергій Лозовський, Олексій Малик, Володимир Межевчук, Петро Нагуляк, Олег Недошитко, Наталя Пахомова-Власова, Олександр Письмиченко, Есфір Серпіонова та ін. Вони працюють в області малярства, графіки, скульптури та декоративного мистецтва. Я б згадав також самобутніх мистців і нині викладачів «худграфа» Наталю Мигалатьєву, Івана Ороса та випускника факультету, відомого художника Олександра Вербича, чиї роботи були відсутні в цій експозиції. У той день Вербич відкрив персональну виставку в Одеському художньому музеї. Хотілось би бачити також твори і наших колишніх викладачів Івана Логвінова, Олексія Лихольота, Віктора Шарапенка, Петра Злочевського, які вже є історією. А такий унікальний художник-нонконформіст як Михайло Ковальський! Цікаво, чи взагалі лишилися його роботи в Одесі. Наприкінці 1970-х, пам`ятаю, була проведена його камерна персональна виставка в редакції газети "Юг".
Зрозуміло, що організація подібної виставки – справа нелегка. Не можна обійняти неозоре, повинна бути концепція, наприклад, основана на виявленні й дослідженні спадкоємності у мистецтві. У ході ознайомлення з даною експозицією у мене виникла думка, що було б доцільним організувати в майбутньому ретроспективну виставку, яка б переслідувала ідею наступності поколінь – викладачів і їх учнів. Думаю, що це б наблизило нас до глибшого осягнення різних тенденцій у сучасному мистецтві і, зокрема, такого явища, як «одеська школа». Хоча, маємо визнати, що багато цікавих майстрів, які пройшли вишкіл в Одесі, розкидані по усюдах. Щось подібне, щоправда локальне, вже мало місце у 2006 році, коли в галереї "Ракурс" проходила виставка "Гегамян і його учні". При усій специфічності художньо-графічного факультету, різнопрофільності спеціалізації, це все ж вища школа, яка найдовше існує в історії Одеси, і через діяльність викладачів, що у різні роки у ній викладали, на мою думку, віддзеркалюються основні проблеми одеського мистецтва. До того ж не існує різкої грані в широкому плані між "худграфом" й іншими освітніми центрами міста - художнім училищем і, наприклад, кафедрою образотворчого мистецтва в академії архітектури, адже там задіяні викладачі, які періодично викладають в інших закладах міста. І ще один аргумент на користь того, що у подібному дослідженні можливо обмежитися одним закладом полягає у тому, що багато вихованців середньої ланки продовжують навчання у цьому виші, а викладачі об`єднані в професійну спілку.
Для організації подібного масштабного проекту важливо виявити коло осіб, які мають широкі розгалужені зв’язки. Це можуть бути випускники різних поколінь «худграфу» серед художників, мистецтвознавців, педагогів, арт-менеджерів, і звісно, представників музею, і, головне - промоутер, який би рухав справою, і знайшов ідеальну модель взаємодії, яка б задовольняла усіх учасників проекту.
На вищезгаданій виставці домінує реалістичне спрямування – це та традиційна південна, споглядальна школа, що виросла на пленеризму, і яка, поряд з досягненнями одеського авангарду, творить сучасне обличчя мистецької Одеси, дає міцну професійну школу і виховує смаки нашої молоді. Приємно, що молодше покоління також масово було присутнє на відкритті виставки.
Володимир КУДЛАЧ