Прийшли друзі, шанувальники творчості, колеги, мистецтвознавці. Ось уважно розглядає доробок майстра мистецтвознавець Володимир Островський. Дивуюся, адже він добре знає твори Химочки, і все ж відкриває для себе кожного разу щось нове, тим більше що на виставці (а це 58 робіт) багато етюдів 1960-х років, коли, власне, закладалася основа індивідуального стилю Химочки-живописця.
Серед гостей бачу у супроводі дружини літнього Івана Івановича Козирода — колишнього викладача Одеського художнього училища. Він нагадав мені факт із студентського життя Химочки: «Степан завжди відрізнявся трудолюбством. Таким він був і в часи навчання. Коли не прийду на урок (заняття з методики малювання. — В.К.), питаю: «Де Химочка?» У відповідь чую незмінне: «На етюдах». На обходи він мішками приносив свій етюдний доробок. Одного разу це так розсердило нашого директора Соколова, що той погрожував виключити Степана із числа учнів…» Нагадаю, що низку робіт, виконаних у період 1960—1965 років, можна бачити на згаданій виставці. Тоді Химочка виніс для себе великий професійний урок, сформульований ним пізніше так: «Щоб знайти мотив, мені не потрібно далеко йти. Ось тут, візьміть вірно ці три відношення кольорів, — і у вас готова картина!»
На відкриття прийшов колега і куратор багатьох художніх виставок Сергій Савченко. За дорученням він вручив подяки від одеської художньої корпорації та Одеського обласного центру культури за участь Степана Химочки в акції на підтримку постраждалим у зоні АТО, яка відбулася восени 2014-го. Степан Іванович серцем з Україною. Колись автор цих рядків запитав мистця: «Як ви почуваєтесь там, у Росії, після свого від’їзду з України?» На що той несподівано відрізав: «Нікуди я не від’їжджав!..» Що далі від Батьківщини, тим гостріше відчуваєш духовну спорідненість із нею.
Степан Химочка — характерний тип козарлюги. Його творчості притаманна українська патріархальна консервативність у хорошому значенні цього поняття. Родом він із села Старокозаче Білгород-Дністровського району. Його батько був відомим просвітянином, а дідусь Іван Савович приймав у Старокозачому Ольгу Кобилянську, яка у 1927 році подорожувала Бессарабією (тоді окупованою румунами) з групою українських майстрів слова, учасників письменницького з’їзду. Захоплення мистецтвом у Химочки, мабуть, передалося від діда Івана, миргородського іконописця, який, зазначу, створював мозаїки разом з Миколою Реріхом для однієї із церков під Білою Церквою (арх. Рождественський). Їх імена викарбувані на хресті цієї культової споруди.
Степан Химочка приятелював з такими ж у душі козаками, видатними художниками, на жаль, вже покійними — Валентином Алтанцем та Андрієм Антонюком. На цьому акцентували увагу у своїх виступах Володимир Островський та Сергій Савченко. На виставці можна бачити акварельний етюдний портрет Алтанця, створений у 1962 році тоді другокурсником Химочкою. Принагідно нагадаю, що в училищі Степан Химочка навчався у таких видатних педагогів і майстрів пензля, послідовників одеської школи живопису, як Микола Павлюк і Діна Фруміна. Остання була ученицею Федора Кричевського. А вже згодом, під час студій у Київському художньому інституті, — в іншої вихованки Кричевського, видатного живописця Тетяни Яблонської, а також у відомого монументаліста Миколи Стороженка (пом. 15 квітня 2015 р.).
Перефразування назви відомої пісні, винесеної у заголовок статті, на мою думку, дає ключ до розуміння палітри живописця, перш за все його композиційних творів. У них в драматичному сполученні сусідують червоний і чорний із вкрапленням нейтрально білого. Це ніби світ чи відблиск сонця, символ надії й чистоти, що урівноважує протиріччя. У композиціях Химочки поєднаний досвід пленериста і монументаліста. Серед таких відомі варіантні полотна маляра: «Літо», «Роздуми», «Післямова» та інші, що також представлені в нинішній експозиції. Вони належать до вершини творчості художника. Химочка потужно себе виразив і в пейзажі, і тематичній картині, і монументальному мистецтві, про що свідчать розписи і мозаїки на станціях метро, в будинках культури, готелях, кав’ярнях Києва, Чорнобиля, Смоленська, Тольятті та інших містах.
На жаль, не маємо можливості бачити роботи майстра, створені в Росії. У ці дні, до речі, подовжено його виставку в Москві в Українському культурному центрі на Арбаті, де представлено сімнадцять відбірних творів мистця. З цим культурним осередком він співпрацює впродовж багатьох років. Під час телефонної розмови, згаданої у зачині статті, Степан Іванович із нотками суму в голосі якось сказав, що, мабуть, це остання його виставка у рідній Одесі. Сподіваємося, що це був мимовільний настрій, спричинений, можливо, перевтомою...

Володимир КУДЛАЧ.

П.С. У 2012 році Степан Іванович Химочка був нагороджений медаллю «Достойному» Петербурзькою академією мистецтв і висунутий на здобуття звання «Заслужений художник Росії». Може, нині саме Україна вшанує гідно подібним високим визнанням сімдесятисемирічного беззаперечного майстра й Одеська обласна організація НСХУ докладе до цього своїх зусиль? Мені видається це справою честі для одеситів.

В.К.