Микола Вилкун є вихованцем Одеського театрально-художнього училища та Московського поліграфічного інституту ім. І.Федорова, де брав уроки у відомого художника і педагога, професора Андрія Гончарова, що свого часу був учнем видатних митців Костянтина Юона і Володимира Фаворського. На цьому факті варто акцентувати увагу, бо московська школа, яка сформувалася в умовах Московського училища ліплення і зодчества з її тонким естетством (притаманним представникам московського крила «Мира искусства»), відчувається і в творчості Миколи Митрофановича.

Виставка, яка розгорнута в головному читальному залі ОННБ ім. М. Горького, має дві складові – ескізи декорацій, а також живописні й графічні роботи митця. Ескізи декорацій приваблюють своєю декоративністю, святковою пишністю, таємничістю, поєднанням живописних підходів з елементами конструктивізму, і демонструють чудове розуміння автором особливостей сцени, знанням історичного тла. Графіка і живопис Вилкуна притягують також блискучою технікою виконання, умінням мінімумом засобів досягати художньої виразності. Художнику притаманні висока культура, відмінний смак, почуття міри, іронія і легкий гумор. Окрема сторінка його творчості – начерки, замальовки, виконані під час подорожей чи різних заходах, шаржі, серед яких багато відомих представників інтелігенції: І.Гончар, М.Дерегус, А.Недзвідцький, В.Василько, І.Твердохліб, В.Токарєв, В.Криштопенко, О.Різників та ін. Велика кількість цього доробку представлена в новій книзі-альбомі графічних творів художника, який, таким чином, складає серію видань, присвячених життю і діяльності цього мистця. Його презентація в ОННБ ім. М.Горького у рамках цьогорічних «Різдвяних читань» стала справжньою подією, яка зібрала багатьох шанувальників творчості відомого майстра. Вихід книжки став можливим завдяки спонсорській підтримці, зокрема відомого мецената Сергія Гриневецького. Нагадаю, що попереднє видання 2008 року з нагоди 70-річчя від дня народження і 45-річчя творчої діяльності, охоплювало театрально-декораційне мистецтво М.М.Вилкуна.

Під час огляду виставки мені вдалося поспілкуватися з директором Одеського художнього музею Віталієм Абрамовим: – У фонді нашого музею є кілька дарчих робіт Вилкуна. Мене особисто цей майстер вражає не лише своєю професійністю, але й як особа, що цінує слово – він ретельно збирає усе, що про нього сказане, і формує, таким чином, власний архів. Більшість художників цим легковажить, забуваючи про конечність свого буття.

Ведучою і однією з організаторів заходу була Тетяна Щурова, завідувач відділу мистецтв ОННБ, яка з молодих літ знає Миколу Вилкуна, і згадує це знайомство з пієтетом і не без ностальгійних ноток: – Повинна сказати, що наша любов і вдячність до нашого постійного «прихожанина», читача із шістдесятирічним стажем, Миколи Митрофановича, знаходить своє вираження в тім, що ми ретельно збираємо кожну публікацію, яка з’являється про нього в пресі. На книжково-документній виставці із нашого фонду, яку ми пропонуємо вашій увазі, представлено сотні експонатів про життя і творчість митця.

Микола Вилкун: – Я щасливий, що в роки моєї молодості мені довіряли найбільш відповідальні заходи. Сьогодні увага до молоді якось послабилась. Мені доводилось оформлювати найбільш відповідальні заходи: гуморини, масові заходи в «оперному», у Палаці з’їздів «Україна», в Палаці спорту й усіх театрах міста. На той час, як молодий художник, я бував за кордоном, і вперше в 1968 році – в Угорщині. Тоді радянські війська увійшли в Чехословаччину. Саме у той час я усвідомив, що є презентантом своєї країни. Йдучи вулицями Будапешту, нас усе дивувало і ми, переповнені враженнями, голосно розмовляли. Прочувши російську мову, група угорців обступила нас, і почала вимагати вивести танки з Праги…

Ще в 1955 році я вперше відвідав «Горьківку» як учень театрально-художнього училища. Для мене, юнака, позбавленого матеріальної підтримки (бо наша робітничо-селянська сім`я була бідною), що пережив окупацію в Одесі, післявоєнний голод, – бібліотека стала своєрідним храмом науки, знань і культури. Тримаючи в руках рідкісні книги ХІХ – початку ХХ століть я переживав хвилювання, й просто обожнював це середовище. Шлях, який тоді було обрано, не випадковий. Народився я в тому ж селі, де мешкала родина знаменитого гумориста Степана Олійника. Після Одеси я повернувся в рідну Левадівку, куди Степан Іванович періодично приїздив. Пам’ятаю його у білій вишиванці, такого масивного, з чудовим тембром голосу. Він умів усе навколишнє піднести так красиво, що цим не можливо було надихнутися. Із зустріччю з цією особою, власне, й розпочалося усе те, що відбулося у подальшому в моїй біографії…

Книгу-альбом «Микола Вилкун: заслужений художник України: Графіка, малюнок» під час зустрічі отримали в дарунок представники музеїв і бібліотек міста із рук винуватця події.

Володимир КУДЛАЧ

Довідково

1938 — народився в с. Левадівка Миколаївського р-ну Одеської обл.

1955-1959 — навчався в Одеському театрально-художньому училищі (ОТХУ).

1960 — початок творчої діяльності.

1966 — закінчив художньо-графічний факультет Московського поліграфічного інституту ім. І.Федорова.

З 1963 — член Спілки театральних діячів України; з 1971 — Спілки художників України.

1971-1991 — голова секції художників театру, кіно і телебачення Одеської організації Спілки художників України.

1993 — отримав звання «Заслужений художник України».

Працював художником-постановником і головним художником у театрах Одеси. Більше 25 років є головним художником-постановником Театру юного глядача м. Одеси. Водночас займався викладацькою діяльністю в ОТХУ, на якій перебував 30 років. Оформив 250 вистав в різних містах України. Учасник більш, ніж 100 виставок, з яких 16 — персональних.