Принагідно відзначимо, що два місяці тому в Музеї західного та східного мистецтва відбулася виставка живописних творів Григорія під назвою «Пошук мрії». Вони являють собою поєднання фігуративну і абстракції, або ж обидві ці пластичні інтерпретації образів у чистому вигляді.
Сам автор власне творче спрямування визначає поняттям «духовний інтенсивізм»: «Аналізуючи відомі нам терміни, що пояснюють той чи інший напрямок у мистецтві, власну творчість, я зупинився саме на визначенні «духовний інтенсивізм». У цьому понятті ідея безперервності творчості як такої, вияви граней індивідуальності через звернення до різноманітних технік і видів мистецтва – станковий олійний живопис, акварель, монументальне мистецтво, скульптура, поезія...»
На відкриття виставки митця прийшли привітати друзі, колеги, зокрема, представник Єврейського культурного центру Геннадій Кацен, відомий художник-нонконформіст Олег Волошинов та інші. Останній відзначив, що Григорій вражає невибагливістю щодо вибору матеріалу і тим, що створює роботи легко, весело й дотепно. Зазначу, що відкритість і внутрішня розкутість художника, його установка на позитив є надзвичайно симпатичними сторонами цієї творчої особи.
«Григорія Вовка вважають представником нонконформізму, але тим не менш, він працює поза всякими опозиціями, - наголосила у своєму виступі організатор виставки, завідувачка виставковим відділом ОХМ Галина Богуславська. – Опозиція йому не потрібна, але важливий контакт із публікою. Це вже 26-та персональна виставка Григорія. Його позиція активна: він намагається вплинути на життя суспільства, змінити його на краще, принаймні, життя свого найближчого оточення. Сьогоднішня виставка стала своєрідною антитезою на закиди Григорію щодо його останнього із проектів у Музеї західного і східного мистецтва, ніби його роботи не достатньо сучасні. Це дійсно надзвичайно сучасне мистецтво!»
Опозиційність Григорія не в соціальній, ідеологічній, чи навіть естетичній площинах, адже мистецтво колажу з використанням «сміттєвого непотребу» не нове. Схильний до філософічності у дусі християнства, автор творів (він же магістр богослов’я ОХГЕУ) пояснює: «Ця виставка торкається проблем нового мистецтва – духовного нонконформізму, який протистоїть сучасному суспільству своєю незгодою із заангажованістю його свідомості. Виставка не випадково має назву «Рельєфи душі». Коли маятник наших емоцій і почуттів занадто розгойданий, нам так важлива близькість друга, його розуміння. Тоді встановлюється оптимальна амплітуда, ці крайнощі нівелюються, і ми досягаємо певної рівноваги й душевної гармонії».
Представлені на виставці роботи Григорія Вовка, при усій їх кострубатості й підкреслено «ремісничому» характері, зігріті теплим людським почуттям. Щодо засобів вираження, то вони раціонально-мінімалістичні, а в плані колористичному – вишукані, навіть рафіновані. Використовуючи рельєфне, різнофактурне нагромадження простих форм, художник досягає гармонічності через світло і колорит: його фігуративні колажні композиції набувають цілісності на значній відстані. До речі, надзвичайно виграшно вони сприймаються саме в виставковому просторі цієї «тунельної» галереї, з її масивними облупленими стінами, на яких місцями проглядають залишки химерних фресок, виконаних тут під час промислової виставки в Одесі у 1910 році.
Одна із робіт урочисто встановлена на мольберті. Це збільшений дитячий малюнок, можливо перша спроба створити автопортрет. Вона гранично лаконічна: на чорному тлі шкільної дошки білими лініями передано максимально узагальнену схему людини, що являє собою комбінацію квадратів і трикутників, точок та «наелектризованих» коротких ліній. Перед нами малюнок дворічного Гриця Вовка. Він доповнений уламком зломаної жовто-синьої іграшки, що імітує вуса. Це вносить момент асоціативності (Лев Толстой колись сказав, що «мистецтво – це гра»). Григорій, крім висловленої у творах душевності, цікавий нестандартністю мислення й підходів, у яких переважає прагнення до очищення через іронію. Цікаве у цьому плані зображення художника Юрія Коваленка, яке являє собою комбінацію геометричних дерев’яних форм – колись улюбленого матеріалу Коваленка у скульптурі. У «портреті» зафіксоване певне враження, яке справляв на оточуючих цей богемний і флегматичний чоловік.
В іншій роботі, обрамленій чорною вуаллю, центральне місце займає голова просвітленого юнака-єврея зі зверненим до неба поглядом. На першому плані імітація труб. Судячи із назви, вони символізують древній духовний інструмент – шафар, що робився із баранячого рога. Зазначу, виставка відбулася напередодні іудейського нового року, який відзначається наприкінці вересня. Звернення до Вітхого заповіту має місце й в інших роботах автора цієї оригінальної виставки.
Згадувана вище мистецтвознавець Галина Богуславська влучно назвала творчість Григорія Вовка, «терапією душі», своєрідною «душевною реанімацією», бажанням зберегти себе через інтенсивну творчість, що апелює до вдумливого і незаангажованого глядача. Дійсно, хто слідкує за художнім життям, відзначає активність цього художника-проповідника. Нині Григорій готує паралельний проект в одеському Будинку вчених, де будуть представлені винятково його пейзажні, реалістичні полотна. У перспективі – персональна виставка графіки митця. У рік свого шести десятиріччя Григорій Вовк плесне у культурний простір Одеси відразу чотири різнопланових проекти, які охоплюють усі періоди його багатогранної творчості.
Володимир Кудлач