Його називають «авангардистом-самітником», представником «неагресивного авангарду», «художником-проповідником», просвітленим і не епатажним, – і в кожному випадку ми сприймаємо лише одну із граней цієї особистості. Майже щорічні персональні виставки художника (Див.: Духовний інтенсивізм одинака в мистецтві / Думська площа. – 2013 р. – 27 груд.). свідчать про його бажання охопити зором власні напрацювання, вийти на контакт з публікою, підсумувати й теоретично обґрунтувати власний доробок, щоб згодом вийти на нові творчі рубежі. Автор ідентифікує власну творчість як «духовний інтенсивізм» – термін, який він винайшов, намагаючись сформулювати своє творче кредо і знайти власну нішу серед місцевих художніх угруповань. На відміну, скажімо, від «Мамаїв» чи інших творчих груп Одеси, Григорій Вовк завжди залишався поза творчими об’єднаннями. Йому не властиво загравання з публікою, він йде власним тернистим шляхом. Згадався древній вислів: «Перш, ніж когось засудити, взуйся як він, пройди його шлях, спіткнись на кожному камені, який лежав на його дорозі, відчуй його біль і сльози… І лише після цього розповідай йому, як потрібно жити!»
Монументаліст, поет і магистр богослов’я, викладач Християнського гуманітарно-економічного університету – він акумулює власний духовний і різноплановий професійний досвід у своїх станкових і графічних творах. Вони, у першу чергу, упізнаванні завдяки психологізму й філософічності, світлоносному колориту та корпускульній вібрації поверхні полотна, зверненням до деформованих біоморфних форм, сприйнятих ніби «зсередини»; поєднанням фігуративу й знаковості, навіть схематичності. Об’єднавче начало полотен художника – освітлення й колорит. У ряді, на перший погляд, доволі спонтанних робіт Григорій Вовк досягає відчуття четвертого виміру – образ ніби отримує часові координати, і народжується на очах глядача («Пророк, що у роздумах», 2013). За власним визначенням, мистець сприймає живопис через форми, експресію та рух і прагне наситити свої роботи духовним, емоційним потенціалом як запорукою того, що таким чином достукається до сердець глядачів. Він несподіваний і сміливий у формалістичних підходах, його мислення розкуте, часом він не проти обережно "похуліганити". Ще одна особливість живопису і графіки мистця - їх рафінованість, естетизм. Показове у цьому плані одне з його нових полотен із зображенням поета і художника-шестидесятника Михайла Черешні (2013) - такої ж "антипублічної" й самітньої в мистецтві особи, як і сам Григорій.
«Аналізуючи відомі нам терміни, що пояснюють той чи інший напрямок у мистецтві, власну творчість, я зупинився саме на визначенні «духовний інтенсивізм», – уточнює художник. – У цьому понятті ідея безперервності творчості як такої, вияви граней індивідуальності через звернення до різноманітних технік і видів мистецтва – станковий олійний живопис, акварель, монументальне мистецтво, поезія. Інший момент – духовна установка перед початком творчого акту виключно на позитив, чистоту помислів, відсутності негативу. Художник, у моєму розумінні – це джерело духовності, що виходить від Бога». Можливо – високосно, але мистецтво завжди балансує на грані… На моє переконання, це дійсно християнське ставлення до творчості й таланту як Божого дару. Це не мистецтво задля мистецтва – тенденція, що постала на «зламі століть». Це й не звільнення від змісту, яке ми спостерігаємо у модерністів, які наріжним каменем вважали виявлення природи живопису як такого. У людській природі багато ірраціонального, непізнаного, і часом прорив у творчому пізнанні сприймається як одкровення. Пам’ятаєте, іконописці перед тим, як створювати образ, спершу постили й молилися…
Ми розуміємо творчі обмеження й особливості художника, який у своєму пориві до Абсолюту все ж творить у межах цілком земного, душевного. Але те що він позиціонує вербально, виходить далеко за межі означеного, що є своєрідним посилом у майбутнє.
Володимир Кудлач