Анатолій Пасічний є автором унікального енциклопедичного словника-довідника «Образотворче мистецтво» (К., 2007), посібника «Від «макаронів» до графічного дизайну» (О., 2013), що за своєю повнотою, інтегрованістю у сучасність не мають аналогів серед новітніх українських видань. Остання праця підсумовує майже сорокарічний педагогічний досвід автора.

Під час навчання в Київському училищі декоративно-ужиткового мистецтва (нині — Інститут декоративно-ужиткового мистецтва і дизайну ім. М.Бойчука), який у той час, як і Музей народного мистецтва, знаходився на території Київської Лаври, Анатолій Пасічний захопився стихією народного мистецтва. Це захоплення розділяла і його майбутня дружина, студентка закладу Зоя Сергіївна. 1967 року, після закінчення училища, молоде подружжя потрапило до Одеси. Тут тривалий час обоє працювали оформлювачами в Худфонді. Крім занять мистецтвом, Анатолій багато читав наукову літературу з мистецтвознавства, історії, культології. Багато часу віддавав також педагогічній роботі – викладав профільні дисципліни в дизайн-студії, а також на художньо-графічному факультеті ПНПУ ім. К.Д.Ушинського.

Не один рік Анатолій Пасічний збирав матеріали для термінологічного словника пластичних мистецтв – «Образотворче мистецтво», який зазнав два видання. Перше побачило світ 2003 року в тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан»). Друге, ілюстроване, повнокольорове вийшло 2007 року у київському видавництві «Факт» солідним накладом – 5000 примірників. Наступного року відбулася презентація цієї книги у відділі мистецтв ОННБ ім. М.Горького за участі автора, а також директора видавництва Леоніда Фількенштейна, що стала помітною культурною подією (див. «Думська площа» за 23.05.2008).

Сьогодні це найбільш повний словник-довідник українською мовою, який включає понад 3000 термінів з етимологією, причому майже кожен другий супроводжується кольоровою ілюстрацією. Анатолій Пасічний як автор-упорядник активно використовував зразки національного українського мистецтва, у тому числі твори класиків і сучасних одеських митців, а це близько 40 імен. Використані також фото зі зразками одеського зодчества. Це значною мірою популяризувало досягнення одеського малярства, надало енциклопедії часового і місцевого забарвлення. Щоправда, траплялися і конфузи. Одна одеська мисткиня навіть погрожувала судом за використання її роботи в цьому виданні, причому мова йшла про її раніше опублікований твір. Подібні вияви невдячності сприймалися досить болісно.

Словник-довідник дуже зручний у користуванні, і не лише завдяки його продуманій структурі, але й вичерпним, простим та дохідливим формулюванням, вдало підібраним ілюстраціям.

Анатолій Пасічний вирізнявся критичним поглядом на світ, не приймав низькопробних зразків різної візуальної продукції, яка заполонила наш урбаністичний простір. Людина активної естетичної позиції, він відповідно реагував на ці виклики як художник і науковець. До речі, науковцем Анатолій Миколайович став завдяки жадобі до знань, наполегливій роботі над собою, потребі в постійній рефлексії, бажанні осмислити власний досвід художника і педагога. У результаті з’явився підручник «Від «макаронів» до графічного дизайну» в макетному варіанті («макаронами» в мистецтвознавстві називають хаотичні подряпування кістками на стінах печер, або пальцями на вогкій глині часів палеоліту). Над книжкою, що підсумовує його сорокарічний педагогічний досвід викладача графічного дизайну, автор працював протягом останніх трьох років, поки вистачало сил. Він встиг підготувати кілька редакцій посібника, враховував окремі критичні зауваження колег і випустив власним коштом близько десятка примірників, які тут же розійшлися серед фахівців.

Заслуга Анатолія Пасічного також в очевидному факті: як сім’янин і людина мистецтва він причетний до витворення такого мистецького явища як художниця Зоя Пасічна. Анатолій Пасічний пишався своєю дружиною, обожнював її як жінку і мисткиню, підносив на п’єдестал і служив їй самовіддано, я б сказав, жертовно. Подружжя Пасічних становили успішний мистецький тандем, і навіть тепер, коли Анатолія не стало, пам'ять про нього живильна. Нам не відомо, у які саме мистецькі форми можуть вилитися переживання художниці цього періоду її життя. Дай, Боже, їй сил. Принагідно зазначу, що Зоя Сергіївна, з її філологічною підкованістю і чудовим знанням української мови, постійно допомагала чоловікові у редагуванні текстів його книг.

Коли я вперше побачив графічні роботи Анатолія Пасічного, вони зацікавили мене передусім професійністю виконання, простотою вибору сюжету, мінімалізмом трактовки. Найбільш вдалі, з тих, що були доступні, виконані тушшю і пером. У них відчувається не лише прекрасне володіння графічними засобами, але й відмінний естетичний смак, широта охоплення мистецтва, певні рецесії в минуле. Я поцікавився, чому він перестав малювати? «Саме тому, що розумію, що ТАК творять багато, а те, що виходить з-під пензля дружини, неповторне. Тому я вирішив, що в сім’ї має бути один художник». Ці слова так багато говорять про Анатолія: самокритичного, здатного ставити мистецтво вище власного «Я».

Майстер-клас чи виставка дружини перетворювалися для Анатолія Пасічного в найзначнішу з подій, для реалізації якої він мобілізовував увесь свій наявний ресурс як куратор і художник-дизайнер: поширював інформацію про майбутню виставку, брав участь у розробці її концепції виставки, організовував перевезення творів, формував експозицію, виготовляв запрошення і афіші, буклети, складав каталоги робіт, зрештою, робив фотографії під час відкриття, ділився ними з журналістами, формував особистий архів. Це була людина невичерпної енергії, горнило ідей.

На жаль, Анатолій не відзначався міцним здоров’ям, і як людина відкрита, був надзвичайно уразливим, чутливим до проявів недоброзичливості, невдячності, заздрості. Але так само він був підвищено чутливим до свідчень добра, яке робив щоденно сам і цінував його прояви в інших. Для нього існували теми-табу, зокрема, тема смерті. Можливо, цим пояснюється та обставина, що він уникав траурних процесій, навіть коли йшлося про близьких людей. У розмові був запальним і натхненним, любив заглиблюватися в тему, чому сприяла його начитаність, ерудиція та асоціативність мислення.

За той час, що я мав радість спілкуватися з Анатолієм Пасічним (це останні п’ять-шість років), мене не покидала думка, що цей чоловік дуже гостро, драматично переживає неминучу конечність індивідуального буття і прагне якомога більше реалізуватись. Він завжди дуже раціонально ставився до використання власного часу; у ньому завжди відчувалася висока міра відповідальності як людини покликання, певної місії та ідеї.

Анатолій Миколайович жив тим світом, що й дружина. Вони були однодумцями, сформувалися на одній культурній основі, закохані в українську праісторію і нашу тисячолітню культуру, народне мистецтво. Він «марив» давньослов’янською цивілізацією – віддаленою реальністю, прекрасним міфом, що будить уяву, надихає на творчість, існує усвідомлено чи приховано в теперішньому вимірі. Образи, що виникали на цьому ґрунті, матеріалізувалися на полотнах його дружини, наприклад, тема «Артанії».

Пристрасний бібліофіл, Анатолій зібрав чимало книжок, які науково досліджували українську праминувшину. Кожне нове придбання викликало радість, якою йому хотілося поділитися з однодумцями. Серед останніх – перевидання щоденника Тараса Шевченка. Вірилося, що широке відзначення 200-ліття поета і художника пройде за його участі. Нажаль, не судилося…

На сторінці Зої Пасічної на фейсбуці можна бачити заставку з твором Мікеланджело «Пієта». Цим образом, зверненим до друзів, висловлена глибина її горя. Під час тривалої тяжкої хвороби чоловіка Зоя Сергіївна перебувала біля нього невідступно, піклувалася про нього по-материнські, переносила усі тяготи терпляче й мужньо. У цьому ставленні було щось пафосне – шляхетний порух душі, викликаний вдячністю і любов’ю.

Згадуючи Анатолія Миколайовича Пасічного, невільно звертаєшся до особи його дружини, адже вони становили одне ціле – щаслива, й водночас, драматична обставина.

Феномен Пасічного розкривався в умовах тих соціально-політичних і духовних процесів, які відбувалися в Україні, і свідками яких, та в різній ступені учасниками, були представники його покоління. Перший потужний сплеск національної свідомості в умовах повоєнної радянської дійсності пов'язаний з рухом шістдесятників, наступний – проголошенням незалежності України, висуненням перед українською інтелігенцією нових завдань по формуванню національного мистецтва і визначення його місця в світовому контексті; опанування раніше упосліджених явищ у глобальному масштабі.

Анатолій Пасічний, як вже йшлося, здійснив два україномовних видання термінологічного словника пластичних мистецтв, обсяг якого, до речі, за останні п’ять років збільшив удвічі (до 6 тис. термінів). Книзі немає аналогів в Україні. Ця праця, безумовно, потребує перевидання. Так само чекає на свого видавця і згадуваний посібник з графічного дизайну. Було б доречно організувати також ретроспективу його графічних і живописних творів. У сумі це дасть повніше уявлення про особу Анатолія Пасічного як енциклопедиста, викладача та художника, про його реальний внесок у національну культуру.

Володимир Кудлач