Унікальність виставки у тому, що вона поєднує чотири творчі генерації одеських митців (часом не стільки вікові, скільки еволюційні), які віддають перевагу абстрактним формам і мінімалістичному способу вираження. Експозиція виключає фігуратив, що робить її цілісною і дозволяє зосередити увагу саме на феномені абстракціонізму – мислення і вираження у його еволюції через індивідуальну практику.

У виставці взяли участь відомі сучасні майстри, стрижень якої складає група «Мамай». Представлена також творчість Люди Ястреб (1945-1980) – одного з лідерів «другого одеського авангарду», яка у свій час дала новій, антагоністичній до офіційного мистецтва художній течії назву «нонконформізм». Сьогодні, зрозуміло, це вже не авангард, а хрестоматійний модернізм – одна із яскравих форм образотворчого вираження, яка співіснує з реалістичним мистецтвом, постмодернізмом та іншими «ізмами». Персональний склад учасників: Валерій Басанець, Віктор Маринюк, Володимир Стрельников (Німеччина), Олександр Стовбур (1943-2019), Сергій Савченко, Василь Сад, Світлана Юсим, Віктор Ігнатьєв– перша і друга ґенерація; третя і четверта – Лука Басанець, Оксана Здоровецька, Тетяна Маслова, Степан Рябченко, Денис Савченко (Австрія), Анастасія Худолій. Як бачимо четверо молодших учасників вже належать до художних династій.

Концепцію виставки озвучив її куратор і учасник Сергій Савченко: «Ми запросили художників, які десь з середини 1970-х років сформували нову естетику, а також молодих мистців, а це, фактично, чотири покоління. Ця обставина говорить на користь того, що традиції кінця 1960-х –1970-х років вже закріплені у нових поколіннях. У цьому ідея виставки, а концепція – оригінальна графіка, яку, на мою думку, Одеса привила Україні. Ми знаємо багато прикладів малювання змішаною технікою, але затвердити нову естетику, новий, самодостатній вид творчості як авторський жест в оригінальній графіці вдалося саме цій групі художників, до якої я також належу. Ми ставили за мету показати творчість тих, хто зараз активно працює, у тому числі митці старшого покоління, які є стовпами цієї естетики. Доля звела мене спершу зі Стрельниковим, пізніше з Маринюком, а потім ми вже стали групою. Наголошую, експозицію складають твори абстрактні, бо навіть «голівки» Маринюка носять досить умовний характер».

Можливо тому ми не побачили пластику Миколи Степанова, у якого модерністське мислення органічно поєднане з фігуративним мистецтвом. Скульптура займає незначне місце, однак вигідно акцентована у виставковому просторі. Це компактна група, яка тяжіє до архаїчних геометричних та аморфних форм: торжествують вертикалі розфарбованих, вкритих знаками дерев’яних стовпчиків із чергуванням або овальних, або ромбічних елементів у Сергія Савченка (що символізують, на мою думку, поступальність розвитку, рух у безкінечність). Вони сусідствують із зразком серії «носатих» голівок Віктора Маринюка – як на мене, своєрідна мініатюрна лірична репліка на ідолів острова Пасхи. Поряд монолітні антропоморфні форми Валерія Басанця, ніби ремінісценція на святилище Стоунхенджа.

Перше враження від експозиції – багато світла і домінація простору, і це величини не стільки фізичні, як образно-смислові. Світло і простір перетворюють середовище, надають йому нових смислів і гармонії. У картинах домінує ясна асоціативна форма, породжена плямою і лінією. У кожному конкретному випадку ці найпростіші складові композиції індивідуально вмотивовані. Це художній жест автора: зовні статичні, але наділені внутрішньою експресією майже монохромні прямокутники Оксани Здоровецької, утворені ущільненим плетивом ліній і ніби спонтанних плям; медитативні, «плаваючі», чи такі, що "коливаються" у світлоносному середовищі як клітинні організми прості форми Сергія Савченка; це й «гра у бескінечність» ірраціонально трактованого простору і рухливих геометричних мікроформ у комп’ютерній графіці Степана Рябченка. Ще одна учасниця проекту – Анастасія Худолій, також захоплюється експериментами у цьому відносно новому виді творчості, суміжного з дизайном і тепер вже офіційно визнаного.

З митців нової ґенерації приємно вразила Тетяна Маслова своєю вітіюватою, вишуканою і виваженою абстракцією, наближеною до органічних форм і декоративною у кольорі. Побудовані на домінанті чорних форм стабільно перебувають у області депресивного чи меланхолії роботи Віктора Ігнатьєва. Зовсім інше образне навантаження чорного кольору у Дениса Савченка, який обережно вводить його, як і травянисту зелень у золотисто-коричневу, теплу гамму геометричних чи хвилястих форм. У його композиціях відчуття рівноваги, спокою і вітальності. Денис може бути різним, є у нього і предметні, монументальні композиції з панорамним поглядом на світ, які поза концепцією даної виставки.
Примарний, зникаючий у темряві світ абсурдних, інертних форм з неспішним рухом в «нікуди», що утворюють «закономірний хаос», бачимо на «космогонічних» і медитативних композиціях Світлани Юсим («Вільний лет» та ін.). Хоча творчий імпульс автор могла отримати від споглядання цілком реального явища, наприклад, камнепаду тощо.

Не вдаючись до вичерпної характеристики усіх авторських творів, що вибудували експозиційний ряд даної виставки, обмежусь містким і багатозначним поняттям – вони екзистенційні. Це приклад існування людської свідомості поза фізичним світом на грані небуття… Може позитивіст, практично націлена людина назве це театром абсурду, а спробу пояснити ірраціональне – іронією чи розвагою. Як знати, адже мистецтво – це, перш за все гра, створення вільного від догм паралельного духовного середовища.

Володимир КУДЛАЧ

Фото автора

Про цю подію читайте також у наступних випусках газети "Чорноморські новини"