Головний акцент зроблено на чернігівському, київському та ранньому одеському періодах творчості Жука (поч. 1930-х рр.), що виявилися найбільш плідними і дали українському мистецтву модерні зразки творчості. В них проявилася сміливість Жука-експериментатора, художника, який всотав естетику сецесії, символізму, використовував арсенал засобів конструктивізму й певні формальні ознаки кубізму в експресіоністичній інтерпретації, що ввело українське національне мистецтво в контекст європейського модернізму.

Інша особливість виставки в тім, що на ній достатньо помітно представлений Жук як художник-кераміст та письменник. У 2010 році із приватної збірки літературний архів митця періоду 1903-1955 років було подаровано ОЛМ меценатами. Він складає близько 1000 одиниць. Таким чином, архів не роздробився і потрапив до установи, яка видає науковий журнал, досліджує, публікує й експонує спадщину Жука.

Нині творчість митця залишається в полі зору відомих одеських та київських мистецтвознавців, серед яких Іван Козирод, Ольга Лагутенко, Олена Яворська. Свої дослідження здійснюють мистецтво- та літературознавці Херсона, Чернігова, Львова, які також вважають Жука «своїм».

Починаючи з 1988 р. незмінно популяризує його творчість колекціонер Тарас Максим`юк, ґалерист Світлана Шляхова, журналісти Тіна Арсеньєва («Вечерняя Одесса»), Роман Кракалія («Чорноморські новини») та автор цих рядків.

«Цьогоріч, 2 жовтня на день народження Михайла Жука, за ініціативи Українського фонду культури група одеської інтелігенції побувала на могилі Михайла Івановича й таким чином віддала данину шани цій видатній людині», - повідомив під час відкриття згаданої виставки колекціонер Тарас Максим`юк.

У свій час піонерами у вивченні творчої спадщини М.І.Жука (крім сучасника Ю. Михайліва) були одеські дослідники С.З. Лущик, І.І. Козирод, С.С. Шевельов, В.В. Барладяну-Берладник.

Михайло Жук цікавив науковців не лише своїм неординарним мистецтвом, але й моральною позицією стоїка, який в умовах антигуманної політичної системи зберіг вірність загальнолюдським цінностям. Спраглий нового, він не бажав вписуватися у кліше епігонів «соціалістичного реалізму», і після того, як вдруге вирвався із лабет НКВС, фактично відмовився від подальшої творчості художника.

Із щоденникового запису 1916 р.: «Зробити вічним те, що так швидко вмирає, і дати зразок душі, яка зросла серед красот природи, напоєна її чарами. Навчити сумувати за красою, навчити лагідності людину, зв’язати мову у букет прекрасних квіток…». Флористичні мотиви та портрет є домінантними у його творчості.

Сплеск інтересу до особи й творчості письменника та художника припадає на 1960-1970-і рр. Як пише у своїй новій книжці «Між часом і морем» Григорій Гусейнов, поштовх цьому дав візит до Одеси Ірини Коцюбинської – директора Музею Михайла Коцюбинського в Чернігові. Вона дізналася про смерть приятеля її батька, і вирішила забрати його архів і твори до музею. Це активізувало одеських колекціонерів. Нині маємо стабільне хоча й спорадичне зацікавлення спеціалістів творчістю цієї непересічної особи.

Подібна змістовна виставка стала можливою завдяки поєднанню зусиль музейних установ, галерей і громадськості. Автор проекту – Альона Яворська, заступник директора ОЛМ з наукової роботи, літературознавець і дослідник творчості М.І. Жука.

Ми отримали різнопланову експозицію та каталог виставки, який науково систематизує наявний матеріал, дає повну атрибуцію експонатам.

М.І. Жук – художник і літератор… Всього на виставці 213 експонатів (один твір – ескіз блюда з колекції Т.І. Максим`юка не вказано в каталозі), з яких 88 презентують літературну спадщину ювіляра. Експонати систематизовані за видами, жанрами, технікою та хронологічно в рамках кожного розділу: автопортрети, силуети, малюнки, графіка (окремо серія офортів «Портрети художників»), ескізи, кераміка, фотографії. Далі – книги, рукописи (оповідання, казки, робочі зошити, вірші, щоденникові записи, п’єси, переклади, спогади, робочі записи), альбоми та каталоги.

Роботи та архів Михайла Жука представлені як з фонду ОЛМ, галереї «Квартира № 10», приватних збірок онуки М.І. Жука Наталії Ловейко-Жук, Тараса Максим`юка, Віталія Лісничого та фонду Одеського художнього музею, переважно початку 1900-х рр. Останні викликали підвищений інтерес, адже вони відсутні в постійній експозиції, і їх не часто побачиш на виставках. Якщо окремі з них, винятково пастельні роботи, достатньо відомі, зокрема, «Портрет батька художника», «Портрет М. Біляшівського» (усі поч. 1900-х) та «Портрет професора М. Мандеса» (1929), то «Портрет літнього чоловіка» і «Жіночий портрет» (1916) раніше не публікувалися.

Автори виставки не ставили за мету охопити усі одеські колекції, в яких зберігаються твори Михайла Жука. Поза увагою залишилися окремі графічні листи краківського періоду (до 1904 р.), портрети митців «Розстріляного відродження». Останні вперше були опубліковані С.З. Лущиком в журналі «Україна» (1988 р., № 17). Нагадую про це з надією, що колись таки підготують зведений каталог наявних в Одесі найбільш знакових творів Михайла Жука. З усією повагою, ми мусимо визнати, що на сьогодні ще не маємо повноцінної монографії про художника. Те саме стосується літературної спадщини. Ще в 1920-і рр. визрів проект видати його поезії, прозу і публіцистику в 5-ти тт., який не реалізувався.

Масштабні виставки проводити складно, але невеликі, в яких твори не повторювались би, цілком реально. На мою думку, для цього є одна умова – потрібний один-єдиний куратор, або група однодумців. Принагідно зазначу, що з 2011 р. в рамках акції «Мандрівна виставка одного твору» подорожує містами України найвизначніша з робіт Михайла Жука – панно «Біле і чорне» (1914). Станом на кінець 2013 р. картина та документи, пов’язані з нею, вже побували в 8 обласних центрах України (Львів, Луцьк, Рівне, Хмельницьке, Житомир, Вінниця, Київ, Чернігів).

Повертаючись до виставки, відзначимо, що виграє своєю повнотою і цілісністю та частина експозиції, де представлена серія офортів «Портрети художників», створена Жуком 1932 року. Вона цікава також однозначною позицією автора як національно спрямованого художника. Тут портрети Д. Левицького, В. Боровиковського, М. Ге, А. Лосенка, а також М. Бойчука, Г. Нарбута та інших – всього 17 зображень, з яких 14 відтворені в каталозі, включно з підготовчим малюнком до портрету Юхима Михайліва. Це не єдиний експонат на виставці, який дозволяє заглянути у творчу лабораторію мистця. Наприклад, сповнений ніжності рисунок «Спляча дитина» (1903) використовувався для гравюри, а також значно пізніше в ілюстрації «Дитячий сон» для казки «Кораблики» (1920).

Тонкий психологізм і поетичність жіночих образів у доробку майстра відзначало багато дослідників. Особливо яскраво цей дар проявився в пастелях 1900-х рр. Одна з таких – «Портрет невідомої (Портрет дружини)» із фонду ОЛМ. Портрет приваблює ліризмом, гармонійністю і музикальністю тонів, вишуканістю колориту, побудованого на сполученні зеленого й малинового, введеного в тло малюнку. Їх відтінки повторюють напівтони на обличчі портретованої.

Виставка значно поглибила наше знання про творчість М.І. Жука. Серед іншого, увагу привертають дві літографії, чорно-біла й кольорова, які вимагають подальшої атрибуції – «Портрет невідомого» (Олекса Слісаренко?) із збірки Т.І. Максим`юка, датовані 1920 роком (сам колекціонер ставить під сумнів достовірність цієї дати).

Щодо особи зображеного – теж усе не так однозначно. Чи дійсно це Олекса Слісаренко, як вважають окремі дослідники? Відомо, що зображення Слісаренка Жук створив 1919 року італійським олівцем. Ось як характеризує це зображення в своїй книзі перший дослідник творчості М.І. Жука Юхим Михайлів: «Голова ніби вирізана з криці, намаґнетизовані очі пронизують далечінь…Чи не говорять вони за бурхливу вдачу письменника та його палкий темперамент?» Це значною мірою відповідає психологічній трактовці зображеного на згаданих літографіях. Художник повторював згаданий рисунок в різних графічних техніках. Крім літографії, відомі подібні зображення в техніці гравюри та ксилографії.

Звернімося до порівняння літографічного портрету з відомими фотографіями Винниченка (див. фото). Жук певним чином демонізує особу письменника. Характерне масивне, чітко окреслене обличчя портретованого, низько посаджені прогнуті брови, широка нижня щелепа, вилиці, що плавно вписуються у загальну пластику обличчя; розширений в основі й дещо загострений до кінчика ніс, характерне пасмо волосся на лівій скроні, морщини на чолі, рисунок губ, а також борідка, яку бачимо на багатьох світлинах письменника. Врахуймо й різницю в ракурсі – на портреті погляд трохи зверху, що видовжує риси. Перед нами особа нескорена, з важкуватим, недовірливим і самозаглибленим поглядом. За обмеженості документальних свідчень у даному разі важливий іконографічний аналіз робіт Жука.

Щодо Олекси Слісаренка, зазначимо, що письменник-футурист борідки не носив, принаймні для нього ця чоловіча деталь як своєрідний «пережиток буржуазного ладу», не характерна. Якщо брати за основу датування гравюри й ксилографії 1926 роком (як це роблять київські мистецтвознавці), то можна звернутися до групового фото членів ВАПЛІТЕ, зробленого в Харкові того ж року, на якому є зображення Олекси Слісаренка, чисто виголеного. Графічний твір Жука з великою натяжкою можна ідентифікувати як зображення саме Слісаренка. Моя версія, з певними застереженнями, швидше на користь зображення Винниченка. Подібну точку зору поділяють й інші одеські дослідники. Ймовірно, портрет зроблений по одній із фотографій письменника. Для творчої манери Михайла Жука періоду кінця 1920-х – поч. 1930-х рр. характерна експресія, сприйняття форми ніби «з середини», підвищений психологізм, що іноді призводять до порушення пропорцій, певних векторних деформацій форми. Це особливо помітно при порівнянні зі згадуваним портретом письменника за авторства Жука 1928 року, виконаного у техніці «суха голка».

Із щоденникових записів Володимира Винниченка відомо, що на прохання Михайла Жука письменник надіслав свої фото вже з Парижа в 1928 році, по яким зроблений того ж року вище названий офорт з підписом імені Винниченка. Портрет невдалий, з асиметрією в області очей. Можливо, художник залишився невдоволений цим образом і спробував його повторити, використовуючи інше фото.

Одеське датування літографії на даній виставці – 1920 р., як говорилося вище, викликає сумнів, хоча й співпадає з фактами біографії Винниченка. Як відомо, письменник повернувся в СРСР наприкінці травня 1920 р. З Москви Винниченко приїхав до Харкова, але вже всередині вересня того ж року повернув назад до Відня. Чи міг бачитися з ним Жук? Для цього потрібно дослідити щоденникові записи та спогади сучасників. За іншою версією, портрет міг бути створений у період 1925-1926 рр., коли Михайло Жук працював у техніці кольорової літографії над серією українських письменників (наприклад, портрет П. Куліша), тобто у чернігівський, або навіть одеський періоди. Адже згадана серія без особи В. Винниченка була б неповною. Тож питання іконографії залишається відкритим.

П.С.

Виставка представляє Михайла Жука в різних іпостасях: живописець, графік, кераміст, письменник, поет, драматург, казкар, перекладач тощо. Під час відкриття не залишилася поза увагою педагогічна сфера діяльності митця – це 52 роки його викладацької діяльності, і «сотні вдячних учнів, розсіяних по усій країні», як писав свого часу Сергій Лущик. Під час відкриття з вуст мистецтвознавця, художника і педагога Івана Козирода нагадування даного факту стало свого роду завершальним акордом імпрези.

Володимир Кудлач,
Одеса

Бібліографія

1. Михайло Жук : монографія / вступ. стаття Юхима Михайлова. – Х. : «Рух», 1930. – 70 с.: ілюстр.
2. Михайло Жук : альбом / авт.-упоряд.: І. І. Козирод, С. С. Шевельов. – К. : Мистецтво, 1987. – 120 с.: ілюстр.
3. Лущик С.З. Друге народження // Україна. - № 17. - 1988. – С. 12-13
4. Гусейнов Г. Між часом і морем. Колекція невигаданих історій / Григорій Гусейнов. – К.: Ярославів вал, 2013. – С. 444-449
5. Жук Михайло : Всевладність Краси. Графіка та живопис Михайла Жука : каталог. – К. : Галерея НЮ АРТ [2011]. – 144 с.: ілюстр.
6. Всевладність краси (до 130-річчя з дня народження художника і письменника М. І. Жука) : каталог / авт. вступ. статті А. Яворська; упоряд. : К. Єргієва, А. Яворська ; Одес. літ. музей. – О., 2013. – 24 с.: ілюстр.

Див. також:

Кудлач В.А. На тлі жорстокої епохи квіти у розніженій душі. До 130-річчя Михайла Жука [виставка у літмузеї] // Образотвор. мистец. – № 1. – 2014.