Як зазначила її арт-директор Олена Володимирівна Мараховська, за сім років діяльності установи тут виставлялися як відомі, так і молоді митці, зокрема, Юрій Пліс, Клім Степанов, Олександр Лісовський, Євген Голубенко, Тетяна Поповиченко, Віктор Хохлєнко. Серед молодих, наприклад, Катя Мілєтіна та ін. Кожен місяць-півтора тут представляють нового автора. Григорій презентує свій доробок на цій локації вперше.
Для того, щоб художник стрімко розвивався, він повинен шукати себе через різноманітну стилістику, змінювати техніку, бути динамічним. Григорій Вовк, здається, акумулював основні напрями і течії в мистецтві ХХ століття: реалізм у його пленерному вираженні, модерністичні – абстракціонізм, експресіонізм з властивою йому стихією кольору і деформацією форми, поп-арт, що перетворює прості побутові речі в об’єкт мистецтва, супрематизм і конструктивізм. Задачі, які він ставить перед собою, упосліджують сюжетність. Якщо мистець звертається до фігуративу, то це одно- двофігурна композиція, портрет тощо. Хтось фіксує свої думки і матеріалізує емоції через слово, веде щоденник, а Григорій втілює їх в образотворчі форми. Здається, що любий предмет – будь-то коробок, рейка, брус, тканина і т.д. своєю формою і фактурою підказують художнику композицію, завдяки якій він організовує простір.
Характерно, що у своїй творчості, за рідким винятком, Вовк позбавлений наслідування.
Інша симпатична іпостась Григорія – його всюдисуща присутність на усіх значущих художніх імпрезах, що відбуваються в Одесі, солідарність з колегами, пристрасне, без перебільшення, бажання підтримати і популяризувати мистецтво. (Згадую ще двох таких же подвижників, яких, на жаль, вже не має серед нас – Анатолія Пасічного, автора першого україномовного фундаментального енциклопедичного словника пластичних мистецтв, і архітектора Олександра Циркуна).
Як особа з розвиненою рефлексією, Г. Вовк належить до тих мистців, які не лише практикують у мистецтві, але й осмислюють свій досвід на цій стезі. У нашому випадку теоретичне обґрунтування свого мистецького набутку художник поєднує з власними релігійно-моральними і етичними пошуками.
«Себе відчути в духовному інтенсивізмі може та людина, яка має чисті помисли, яка щира і сприймає людину у визначеній часом і простором реальності такою, якою вона є насправді, – впевнений Григорій. – На виставці представлені нефігуративні роботи, які я назвав терміном «бінарна абстракція», тобто подвійна. Маємо дві площини, завдяки яким ми наближаємося до глядача, а глядач до автора. Це викликає нові емоції, породжує нові ідеї, що збагачує і глядача, і автора. Через твори прагнеш донести свої найпотаємніші почуття, свою любов, яка так чи інакше висловлена у кожній роботі. Коли чисті помисли, тоді Бог дає сили. Зазначу, що в цій галереї також розлита особлива аура радості, яку я відчув, коли вперше з відкритим серцем переступив її поріг».
«Це взаємно, – продовжила думку Олена Мараховська. – Про Григорія я знала значно більше, ніж він про мене, і мою арт-вітальню. – Для мене Григорій – це якась безкінечна доброта і людська чарівність, якій неможливо і не потрібно противитися».
Як зазначив автор, це вже 293 виставка у його творчому житті, і 39 персональна. Виставки не є для нього самоціллю. Участь у вернісажах, швидше, продиктовані бажанням діалогу з глядачем, бути затребуваним у суспільстві, заявити голосно про себе, навіть через епатаж, що властиво цьому мистцю. Він не чужий і перформенсу. Це художник, який перманентно перебуває у стадії пошуку. Снобізм йому не властивий. Паралельно, на іншому мистецькому майданчику – виставковій залі Одеського історико-краєзнавчого музею, нині продовжує роботу виставка реалістичних творів Григорія Вовка, а черговий вернісаж із символічним числом «сорок» невдовзі порадує цінителів мистецтва в Южненській міській художній галереї.
Володимир КУДЛАЧ
Про цю подію читайте також у наступних випусках газети "Чорноморські новини"