Стаття «Життя як подвиг» (ЧН, 4.11.2017) автора цих рядків про яскравого імпресіоніста завершується обіцянкою розповісти про задум родини видати каталог творів живописця, які складають основу Новокаховської картинної галереї імені А.С. Гавдзинського (Херсонська обл.).
Мої емоційні співрозмовники – одеський мистецтвознавець, директор галереї «Дім художників», онука Альбіна Станіславовича Лінда Стоянова і племінник художника Ян Гавзинський (Польща).
Лінду Стоянову читачам представляти не потрібно. Ян Гавзинський, який, у проекті, умовно кажучи, «Альбін Гавдзинський: каховський період творчості» взяв на себе просвітницьку місію, розповів про себе наступне: «Мій батько, який народився поблизу Одеси, після Другої світової війни, як і інші родичі, переїхав до Польщі, де я з’явився на світ у 1965 році. Дуже люблю мистецтво.
Батько часто приїздив до родини в Одесу, і після його смерті, яка настигла його у 1998 році, цю місію я взяв на себе. У ХХІ столітті майже щорічно з дружиною Магдою, згодом із сином Патриком відвідуємо Одесу.
– Ви є ініціатор налагодження контактів з музеєм у Каховці (де, до речі, народився Михайло Жук, 135-річчя від дня народження якого ми цьогоріч відзначаємо), яке носить ім’я вашого дядька, і пристрасним популяризатором його творчості, у тому числі раннього періоду.
– З моєї польської родини я першим поїхав у Каховку років дев’ять тому. Альбін Станіславович заперечував: це не цікаво, це соцреалізм. Але коли я своїми очима побачив його роботи каховського періоду, то для мене це був шок. На мої захоплені розповіді дядя лише посміхався. Так, «соціалізм» у тих роботах мав місце, але дядя специфічно ставився до соціалізму, перш за все віддаючи перевагу людям праці.
– Чи усі роботи, створені під час будівництва Каховської ГЕС, були передані місту?
– П’ять-шість робіт у дідуся залишилося, – включилася у розмову Лінда Стоянова, – і не тому, що він вирішив зберегти їх для себе. Це сталося випадково: він їх не помітив. Тому ці твори не потрапили до Каховки, коли в 1961 році відбувся основний акт передачі, який і поклав початок заснуванню галереї. Ця акція висвітлювалася в пресі як дарунок міста Одеси (у ті часи було не прийнято афішувати окремо взяту особу). Їй передувала виставка в Музеї західного і східного мистецтва, і більше одесити згаданих робіт не бачили.
– Скільки творів митця нараховує колекція музею?
– Спочатку він подарував 230 робіт, уточнює Лінда, – згодом, коли був ювілей міста, привіз ще щонайменше 60 робіт і зробив там персональну виставку. Усі твори були передані галереї. Це був 2003 рік, коли Альбіну Гавдзинському було присвоєно звання «Народного художника України». Тоді Новокаховську галерею назвали його ім’ям. У подальшому дідусь дарував музею окремі роботи, приносили в музей переважно його замальовки олівцем і місцеві жителі. У цілому колекція музею нині складає триста робіт. Кілька творів, які були передані на баланс міста, згодом потрапили у місцевий краєзнавчий музей, серед яких портрет Олександра Довженка і типовий сільський пейзаж, одна з ранніх робіт, написаних ще у той час, коли на місці Каховки було поселення німецьких колоністів село Ключове.
- У мене особисто підвищений інтерес викликають мініатюри художника, у тому числі писані в Одесі, адже у період кінця 1960–1970-х років він мініатюри не писав, – ділиться своїми враженнями Ян. – Вони захоплюють детальною виписаністю, як у середньовічних мистців. Якщо уявити згадані твори в репродукціях, то може здатися, що це велике станкове полотно, як наприклад, панорама річки з рибаками на фоні електростанції, розміром 8х18 см.
У семирічний період перебування в Каховці художник періодично приїжджав до Одеси. Звичайно, Каховка – це лише епізод в його творчій біографії. Мені здається, у той період він переживав творчу кризу…
- Ніякої кризи не було, – категорична у своїх твердженнях Лінда – просто на тлі більш плідних 1970-х років може скластися подібна хибна думка. Слід враховувати, що в 60-ті роки у нього було багато замовних робіт Худфонду, писаних у дусі соцреалізму, і природно, що їх місцезнаходження нам не відоме. Про ці великих розмірів роботи ми можемо судити лише по окремим етюдам, які у нас збереглися.
Високою ціною
– Коли будували Каховську ГЕС і водосховище були великі культурно-історичні втрати, затоплено сотні сіл трьох областей – місцевість, яка таїла артефакти з часів неоліту…
– Так, була ще порушена екосистема. Там жили птахи, у тому числі види, що зникають. Як мені розповідав директор Новокаховської галереї, наприкінці 1940-початку 1950-х в Новокаховці був голод, і жителі тих місць виживали за рахунок того, що харчувалися рибою. Її популяція дуже зросла після того як поблизу Каховської ГЕС затонула баржа з зерном. Взимку робітники робили підльодний лов. Дідусь тоді багато картин написав з подібними сюжетами.
Досліджував цей період каховський журналіст і краєзнавець Анатолій Неделько, який встановив, що будували ГЕС в’язні. Вони гинули сотнями, і їх заривали просто в котловані водосховища, або на пляжі. У дідуся є пейзаж з видом на пляж, і він говорив, що він в крові…
– Наскільки відомо, голод в Україні був в 1946-1947 роках.
– Так, але перші свої картини Альбін Станіславович написав в 1949 році, – уточнює Ян Гавдзинський.
Каталог
– Знаю, що у вас виникла ідея видати каталог творів Альбіна Гавдзинського каховського періоду. На якому етапі перебуває реалізація цього проекту?
– Два з половиною роки тому ми поїхали в Каховку, і з нами знаменитий одеський фотограф Олег Куцький. Протягом двох днів він сфотографував усю колекцію творів Альбіна Гавдзинського, потім ще два місяці обробляв у відповідній програмі, – уточнює Лінда Стоянова, – адже багато робіт знаходяться в поганому стані в силу того, що не має належних умов зберігання. Більшість мініатюр – у папках.
– Скільки усього картин в постійній експозиції?
– Не більше тридцяти.
– Для мене, як ініціатора проекту, сьогодні дуже важливо створити макет каталогу. Я розраховую на Лінду і її матір, відомого художника Олену Гавдзинську. Каталог хочемо видати трьома мовами: українською, російською, англійською. Польською може бути, якщо вийдемо на великий тираж. Вже готові тексти підписів назв картин трьома мовами. Розглядається і двомовний проект. Будуть також документи і фотографії періоду 1949-1956 років. Це етапний проект. На сторіччя хотілось би видати монографію про художника, потрібно організувати виставку цих творів в Одесі, щоб її бачили усі, у тому числі молодь.
– До сторіччя дідуся ми плануємо його виставку, хоч це й 2023 рік. Але час спливає так швидко. Важливо домовитися, щоб Каховка надала нам робіт тридцять, тим самим заповнити хоча б один зал творами цього періоду.
– Альбін Гавдзинський, фактично, став фундатором Новокаховської картинної галереї. Чи виявляє інтерес громадськість Каховки, місцева влада, а також одеська, до цього проекту, адже, на мою думку, це престижно для обох міст?
– Минулого року я мав розмову з мером Одеси, був у міському управлінні культури, і мені відповіли, що потрібно показати проект, тобто заяву, обґрунтування, макет, кошторис. Збираюся також написати офіційний лист з Польщі до обласної і міської влади Херсона і Каховки…
– Херсон нічого не дасть, – категорично висловлюється Лінда Стоянова. – І знаєте чому? Коли була виставка до 90-річчя Альбіна Гавдзинського, ми просили надати нам два десятка робіт дідуся, і у них не було можливостей ні упакувати, ні транспортувати без ушкоджень його твори.
Розмовляв Володимир КУДЛАЧ
П.С.
Хоча, як було сказано, Каховка – це лише епізод у творчому житті Альбіна Гавдзинського, вважаю, що там були закладені основи творчості, які потім знайшли подальший стрімкий розвиток. У цьому місті написана одна з кращих ранніх робіт Альбіна Гавдзинського з панорамним видом на ГЕС, яка має свою дивовижну історію. Наводжу фрагмент публікацію онуки, Лінди Стоянової, в українському перекладі.
Подарунок до дня народження з того світу… або містична історія однієї картини
Багато хто знає, що мій дідусь, народний художник України Альбін Гавдзинський, у 1950-ті роки здійснив трудовий подвиг, втіливши в картинах грандіозне будівництво Каховської ГЕС у більш, ніж 200 картинах і подарував їх місту на Дніпрі, тим самим заснувавши картинну галерею, названу пізніше його іменем ще за життя.
В приватних збірках робіт того періоду практично не має. Тим вони й безцінні, що придбати подібні речі неможливо…
2017, через три роки після смерті дідуся, я виявила один цікавий лист, що датований 27 червня 1955 року.
Пише він з Нової Каховки своєму другу Євгену Морозову в Одесу:
«Ти мене зрозумієш, який я не везучий. Ти ж знаєш, що 1 серпня в Варшаві відкривається Всесвітній фестиваль молоді і там буде Всесвітня виставка молодих. Часу обмаль, і я вирішив до цієї виставки написати завершену роботу тут само з натури.
Місце вибрав, що якби й зірвався, то не даремно. І ось, мені залишалося ще сеанса три, щоб повністю завершити. Вкладав в неї – на що я лише здатний. На крайці хліба сиджу вже три дні. Але писав з натхненням, тому що бачив результат. Залишав там же в приміщенні ГЕС на прохідній. Територія під охороною. Сьогодні картини не виявив. Мій стан… час відправки робіт підійшов…»
Чому лист залишився у нього, а не в адресата? Це був єдиний лист в його архіві з фотографій і грамот, інших не було. Але дідусь зберіг саме його. Що це була за картина? Читала ці рядки, і так шкода було тоді ще молодого 32-літнього дідуся, який працював, старався, недоїдав, його праці, і надій, які не збулися…
І ось, три дні тому, за тиждень до мого дня народження, моя знайома, неймовірна і дивовижна людина, знайома мого дідуся, пише мені, перебуваючи в іншому місті, що виявила роботу Гавдзинського… і висилає її мені. Панорама великого будівництва, 1м 30 см по горизонталі, 1955 рік!
Через шістдесят три роки картина повернулася в сім’ю і буде показана на персональній виставці Альбіна Гавдзинського до його 100-річчя!
Якби він знав…
Хоч, я думаю, там на горі він знає…
Мій дідусь мене дуже любить.
Тому, що такі подарунки до дня народження просто так не бувають…