У жанровому плані домінують пейзаж і натюрморт, виконані у дусі південної, одеської школи, і, можливо, саме ця обставина надає експозиції піднесений, часом елегійно-поетичний настрій. Що примітно, дана виставка виражає певну відрадну тенденцію – бажання розкрити декларовану тему, зокрема, тему материнства.
Привертає увагу майже аскетичний у кольорі «Портрет матері» (2016) Віктора Гоманюка. Робота викликає почуття лагідності і душевного щему. На першому плані старенька мати, яка вийшла далі рідної оселі, можливо виглядаючи своїх дітей. На дальньому плані її будиночок – фрагмент архаїчного українського села. Це її світ. Художнє рішення другого плану лише посилює відчуття самітності старенької жінки, написаної з великою любов’ю.
З цим твором контрастує світле, оптимістичне полотно Олени Марценко «В очікуванні дива» (2015), на якій зображена молода, вагітна жінка. Не зважаючи на сюжет, зображення портретне (впізнаємо одну з її колег). Через конкретний життєвий факт автору вдалося створити поетичний образ жінки, охопленої радісними і, водночас, тривожними переживаннями.
Інтенсивна й виразна у кольорі, гранично узагальнена, трактована у дусі примітивізму картина Олексія Малика «Остання мольфарка», тобто, знахарка, віщунка – визначення, притаманне для карпатських земель.
Витончену графіку представила на виставці Тетяна Поповиченко. Її «Справжня рибачка» (2018) – це індивідуально окреслений типаж, що переростає в узагальнений образ – один із символів Одеси.
Гармонійний твір має свій магнетизм, і завжди не залишиться не поміченим. Чарівний, натхненно написаний світлоносний натюрморт «Запахи дитинства» (2015) Лариси Дем’янишиної, у манері письма якої органічно поєднаний досвід живописця і графіка.
«Вечірній чай» Ольги Разінкіної, вирішений у стриманій, холодній гамі, і як це не парадоксально звучить, приваблює теплотою і людяністю, безпосередністю і глибоким психологізмом у передачі вже немолодої, сумної і задумливої жінки. Фігура передана лаконічно, пластично і лінеарно вишукано.
Окремий блок на виставці складають нефігуративні, абстрактно-експресіоністичні полотна Сергія Савченка, Олени Щокіної, Василя Крюкова. Як завжди радують пейзажі Анатолія Горбенка, Миколи Овсійка, Ольги Котової, Олени Гавдзинської, Світлани Крижевської, натюрморти Петра Нагуляка, Олександра Філатова – визнаних майстрів своєї справи. Вдало представлені на виставці такі художники, як Ірина Путейко, Дмитро Тихомиров, Наталя Бережна, Валерій Цонін, Олександр Кіртока, Володимир Василенко та інші художники.
Відрадно, що згадана виставка художніх творів заявленою темою декларує нові цінності і виражає віяння нової епохи, і разом з тим переконує у самодостатності мистецтва, яке не потребує ідеологічного кліше.
Володимир КУДЛАЧ