Ми зустрілися в її майстерні, яка знаходиться ще в стадії ремонту, і в якій відчуваються творчий пульс і побутові напруги художника.

Як складалася творча біографія живописця? Народилася Анжела Голодецька у місті Житомирі. 1993 року закінчила Одеський державний педагогічний інститут ім. К.Д. Ушинського, де навчалася у Валентина Філіпенка, Есфір Серпіонової, а мистецтву батика – у Наталії Желтомирської. Її творча діяльність, яку розпочала у 1995 році, протікала з великими перервами. Наступна участь у виставках припадає на 2007 рік. Протягом сімнадцяти років викладала у приватній школі «Ніка-М». У 2013 року, зі слів Анжели, «у рік коли наша одеська група виборювала свободу на Майдані», стала членом Одеської обласної організації НСХУ.

– Мистецтво батика на наших теренах раніше не було поширеним. Чия творчість особливо вас надихала?

– Захоплення виникло ще під час навчання на художньо-графічному факультеті. Себе я вважаю вихованкою одеської школи батика, одним із фундаторів якої є Зінаїда Борисюк (вона не була моїм педагогом). На мою творчість впливали й суміжні види і жанри мистецтва. Важливе значення мало знайомство з українським народним мистецтвом, вишивкою з її дивовижним орнаментом. Особливо плідними у цьому сенсі стали періодичні поїздки до Львова, знайомство з львівскою школою живопису та текстилю. Також знайомство з японським шіборі і розписами кімоно, живописом австралійських аборигенів, творчістю австрійського майстра Фріденсрайха Гундертвассера, китайським розписом Цзянь Ши Луня. У роки навчання засмучувало, що батик мало затребуваний, і у нас, групи студентів «худ-графу», які захоплювалися цією технікою, було стремління довести, що цей різновид мистецтва заслуговує на більшу увагу.

– В техніці батика ви знайшли своє творче обличчя, однак нині віддаєте перевагу живопису акрілом і олією.

– У певний момент я зрозуміла, що мушу варіювати, адже техніка батика вимагає зосередженості, спокою, тож накопичилось багато невиражених емоцій. Не так давно мене запросила до себе викладач художньо-графічного факультету Людмила Паніна, у якої я провела кілька днів. Тоді створила серію світлих за настроєм, оптимістичних, інтенсивних і контрастних у кольорі олійних робіт, незважаючи на те, що була в той час хворою (ці полотна не фігурували на згаданій виставці. – В.К.). У цей час я захопилася творчістю Матісса, який наприкінці життя, будучи тяжко хворим, створив чудову серію робіт, працюючи в інвалідній колясці. У нього така сила, якась дитяча, але, водночас, вистраждана радість! На мне також вплинула філософія екзистенціалізму А. Камю і Ж.П. Сартра, творчість С.Параджанова та шведського кінорежисера і сценаріста Інгмара Бергмана, у якого краса «з надривом», і є прагнення глибоко зрозуміти Бога.

Певний час малюю подумки, а вже згодом набуті ідеї і накопичену енергію виплескую на полотно.

– Ваші роботи викликають асоціації з музикою.

– Можливо я сприймаю живопис як музику. Подобається хоральна музика, етнічна, наприклад, сучасний український гурт, що грає у стилі «етно-хаос» – «ДахаБраха», який не так давно виступав в Одесі. Захоплення музикою передалося і моїм дітям.

– Нині діючу виставку «Крізь тканину часу», яку ви провели спільно з поетом Олександром Ігнатовим, в ЗМІ визначають як «синтез літератури і живопису». Чи це не перебільшення? Я би назвав це, швидше, синкретизмом, поєднанням двох протилежностей.

– Не знаю, як це назвати, але у нас спільна рефлексія на одні й ті ж самі явища, особливо у сфері мистецтва – у нього свій погляд, а у мене свій: я – «відкритий нерв», Олександр – «аналітичний мозок».  

– Влаштування персональних виставок – справа не проста.

– Мій незмінний помічник – мій золотий чоловік Льовушка, який в останній імпрезі в її організації взяв на себе левову частку роботи. Він вважає, що я маю, найперше, себе творчо реалізувати (що не звільняє мене від влаштування сімейного побуту, виховання дітей). У нього високе розуміння мистецтва, що й не дивно, адже у молодості він серйозно займався художньою фотографією і працює у видавництві. На жаль, не так багато сімей, де творчі устремління жінки знаходять підтримку чоловіків.

– Ви займаєтесь також педагогічною діяльністю?

– Сімнадцять років я викладала в приватній школі «Ніка-М», директором якої був Олександр Ігнатов. Сьогодні на цій стезі я практикую приватним чином. Серед моїх учениць – Анна Коровіна, Анастасія Біленкова-Гончарова, які беруть участь в обласних і всеукраїнських виставках, а також влаштовують персональні.

Як тут не згадати вислів Антуана де Сент-Екзюпері: «Занадто багато у світі людей, яким ніхто не допоміг пробудитися».

Володимир КУДЛАЧ

Див. також: 

Кудлач В.А. Мистецтво у ритмі серця // Чорномор. новини. – 2018 – 3 лют. – Режим доступу: http://chornomorka.com/archive/21921/a-10598.html