Ми зустрілися в її майстерні, яка знаходиться ще в стадії ремонту, і в якій відчуваються творчий пульс і побутові напруги художника.

Як складалася творча біографія живописця? Народилася Анжела Голодецька у місті Житомирі. 1993 року закінчила Одеський державний педагогічний інститут ім. К.Д. Ушинського, де навчалася у Валентина Філіпенка, Есфір Серпіонової, а мистецтву батика – у Наталії Желтомирської. Її творча діяльність, яку розпочала у 1995 році, протікала з великими перервами. Наступна участь у виставках припадає на 2007 рік. Протягом сімнадцяти років викладала у приватній школі «Ніка-М». У 2013 року, зі слів Анжели, «у рік коли наша одеська група виборювала свободу на Майдані», стала членом Одеської обласної організації НСХУ.

Мистецтво батика на наших теренах раніше не було поширеним. Чия творчість особливо вас надихала?

– Захоплення виникло ще під час навчання на художньо-графічному факультеті. Себе я вважаю вихованкою одеської школи батика, одним із фундаторів якої є Зінаїда Борисюк (вона не була моїм педагогом). На мою творчість впливали й суміжні види і жанри мистецтва. Важливе значення мало знайомство з українським народним мистецтвом, вишивкою з її дивовижним орнаментом. Особливо плідними у цьому сенсі стали періодичні поїздки до Львова, знайомство з львівскою школою живопису та текстилю. Також знайомство з японським шіборі і розписами кімоно, живописом австралійських аборигенів, творчістю австрійського майстра Фріденсрайха Гундертвассера, китайським розписом Цзянь Ши Луня. У роки навчання засмучувало, що батик мало затребуваний, і у нас, групи студентів «худ-графу», які захоплювалися цією технікою, було стремління довести, що цей різновид мистецтва заслуговує на більшу увагу.

В техніці батика ви знайшли своє творче обличчя, однак нині віддаєте перевагу живопису акрілом і олією.

– У певний момент я зрозуміла, що мушу варіювати, адже техніка батика вимагає зосередженості, спокою, тож накопичилось багато невиражених емоцій. Не так давно мене запросила до себе викладач художньо-графічного факультету Людмила Паніна, у якої я провела кілька днів. Тоді створила серію світлих за настроєм, оптимістичних, інтенсивних і контрастних у кольорі олійних робіт, незважаючи на те, що була в той час хворою (ці полотна не фігурували на згаданій виставці. – В.К.). У цей час я захопилася творчістю Матісса, який наприкінці життя, будучи тяжко хворим, створив чудову серію робіт, працюючи в інвалідній колясці. У нього така сила, якась дитяча, але, водночас, вистраждана радість! На мне також вплинула філософія екзистенціалізму А. Камю і Ж.П. Сартра, творчість С.Параджанова та шведського кінорежисера і сценаріста Інгмара Бергмана, у якого краса «з надривом», і є прагнення глибоко зрозуміти Бога.

Певний час малюю подумки, а вже згодом набуті ідеї і накопичену енергію виплескую на полотно.

– Ваші роботи викликають асоціації з музикою.

– Можливо я сприймаю живопис як музику. Подобається хоральна музика, етнічна, наприклад, сучасний український гурт, що грає у стилі «етно-хаос» – «ДахаБраха», який не так давно виступав в Одесі. Захоплення музикою передалося і моїм дітям.

Нині діючу виставку «Крізь тканину часу», яку ви провели спільно з поетом Олександром Ігнатовим, в ЗМІ визначають як «синтез літератури і живопису». Чи це не перебільшення? Я би назвав це, швидше, синкретизмом, поєднанням двох протилежностей.

– Не знаю, як це назвати, але у нас спільна рефлексія на одні й ті ж самі явища, особливо у сфері мистецтва – у нього свій погляд, а у мене свій: я – «відкритий нерв», Олександр – «аналітичний мозок».  

Влаштування персональних виставок – справа не проста.

– Мій незмінний помічник – мій золотий чоловік Льовушка, який в останній імпрезі в її організації взяв на себе левову частку роботи. Він вважає, що я маю, найперше, себе творчо реалізувати (що не звільняє мене від влаштування сімейного побуту, виховання дітей). У нього високе розуміння мистецтва, що й не дивно, адже у молодості він серйозно займався художньою фотографією і працює у видавництві. На жаль, не так багато сімей, де творчі устремління жінки знаходять підтримку чоловіків.

– Ви займаєтесь також педагогічною діяльністю?

– Сімнадцять років я викладала в приватній школі «Ніка-М», директором якої був Олександр Ігнатов. Сьогодні на цій стезі я практикую приватним чином. Серед моїх учениць – Анна Коровіна, Анастасія Біленкова-Гончарова, які беруть участь в обласних і всеукраїнських виставках, а також влаштовують персональні.

Як тут не згадати вислів Антуана де Сент-Екзюпері: «Занадто багато у світі людей, яким ніхто не допоміг пробудитися».

Володимир КУДЛАЧ

Див. також: 

Кудлач В.А. Мистецтво у ритмі серця // Чорномор. новини. – 2018 – 3 лют. – Режим доступу: http://chornomorka.com/archive/21921/a-10598.html