Хроніки:
1829–1919

Історія Одеської національної наукової бібліотеки розпочалася 1829 року, коли в умовах порто-франко Одеса бурхливо розвивалася. Саме тоді, 11 березня 1829 року, генерал-губернатор Новоросійського та Бессарабського краю граф М.С. Воронцов звернувся до міністра внутрішніх справ А.А. Закревського з проханням дозволити відкрити в Одесі публічну бібліотеку.

Ідея заснування публічної бібліотеки в Одесі зародилася серед кола осіб, що гуртувалися навколо газети «Одесский вестник» та її редактора Олексія Іраклійовича Льовшина (археологи І.П. Бларамберг і І.О. Стемпковський, природознавці К.Я. Десмет, Х.Х. Стевен та ін.). Авторитетний при дворі генерал-губернатор Новоросійський та Бессарабський, граф Михайло Семенович Воронцов, діяльно підтримав цю ідею й доніс до імперської влади побажання одеситів. Згодом він виступив також як меценат бібліотеки.

1829, 13 (25) вересня імператор Микола І видав рескрипт про організацію в Одесі публічної бібліотеки. Ця дата вважається днем її заснування.
На утримання бібліотеки та поповнення фондів новими надходженнями книг, карт та інших документів дозволено виділяти з бюджету міста щороку по дві тисячі рублів, а також по 1500 рублів на оплату праці бібліотекаря. 5 жовтня 1829 року газета «Одесский вестник», повідомила про цю подію одеситам і подарувала 15 тис. рублів на розвиток книгозбірні.

Для роботи бібліотеки було виділено 2 кімнати в приміщенні присутствених місць на Приморському бульварі, 7 (архітектор Ф. Боффо), тут вона містилася у 1829-1873 рр.

Оскільки в Одесі наприкінці 1829 року спалахнула епідемія чуми, офіційне відкриття бібліотеки відбулося лише 15(27) квітня 1830 року. Це стало важливою подією в культурному житті міста, всього Новоросійського краю, зрештою, всієї держави. Це була друга в Російській імперії після імператорської в Санкт-Петербурзі і перша в Україні публічна бібліотека.
Першим бібліотекарем (директором бібліотеки) призначено колезького асесора А.Ф. Спаду.
Серед заслуг Антона Спади на посту бібліотекаря — започаткування генерального каталогу («Catalogue général...») у 374 аркуші, який він, найвірогідніше, склав на пропозицію О.І. Льовшина. Каталог мав 22 розділи і включав переважно видання іноземні та стародавніми мовами, за винятком журнальної російської періодики. Бібліотека набула характеру переважно наукової, і цю особливість вона зберігатиме й надалі.

1830, 5 (17) квітня — затверджено Статут Одеської публічної бібліотеки та правила користування нею.

При відкритті бібліотеки фонд налічував 5000 примірників. З них 1000 томів було російською мовою, що для Одеси було дуже важливим. Книжкові зібрання зростали головним чином за рахунок дарунків впливових громадян міста, перш за все генерал-губернатора графа М.С. Воронцова. Його наслідували й інші заможні та освічені одесити.

1834 року за розпорядженням градоначальника О.І. Льовшина бібліотека починає одержувати безплатні примірники кожного одеського видання.

Наступником А.Ф. Спади на посту бібліотекаря став відомий історик, археолог та нумізмат Микола Никифорович Мурзакевич. Він обіймав цю посаду у 1843-1852 роках. Його діяльність буда дуже плідною: було проведено першу інвентаризацію і складено перший звіт про роботу бібліотеки; вироблено план закупівель книжок і періодики за галузями знань та історичними періодами; надруковано перший систематичний каталог; з’явилася перша ґрунтовна публікація про роботу бібліотеки.
Коли Мурзакевич залишив бібліотеку, присвятивши себе викладанню в Рішельєвському ліцеї, фонд книгозбірні нараховував 12 022 примірники документів.

1847 року за розпорядженням одеського військового губернатора до бібліотеки починають безплатно надходити монографічні та періодичні видання, що виходили на Кавказі.
1851 року затверджено посаду помічника бібліотекаря. Ним став колезький секретар Рацул, який до того працював в канцелярії Рішельєвського ліцею.

У 1852-1854 рр. справу М.Н. Мурзакевича продовжив історик і археолог Антон Бальтазарович Ашик. Оскільки фінансування з міського бюджету на закупівлю нових книжок було недостатнім (300 руб. сріблом на рік при загальному бюджеті 1339 руб.), Антон Ашик налагодив широкі контакти з приватними особами — потенційними жертводавцями. Він наполегливо продовжував справу щодо отримання обов’язкового примірника від різних установ, поширював у пресі інформацію про нові надходження, стимулюючи в такий спосіб приватну ініціативу громадян. Так, у бібліотеці була заведена спеціальна книга, в якій вказувалися імена благодійників.
1853 року ліквідовано сумісництво посад директора міського музею та бібліотекаря публічної бібліотеки.
За два роки керівництва Ашика кількість читачів бібліотеки зросла до 3523. Читальня вже не вміщувала ні відвідувачів, ні книг. Вперше ставиться питання про спорудження спеціальної будівлі для бібліотеки.

У 1854-1868 рр. бібліотеку очолював Микола Іванович Керстич.
У зв’язку з можливим бомбардуванням Одеси англійським флотом, найбільш цінні видання (137 томів) восени 1855 року були запаковані й вивезені, вірогідно, у маєток М.С. Воронцова в Мошни, а майно та фонди, що залишилися, — до одного із заміських маєтків, у Водяну Балку (район Молдаванки).
1858, 20 лютого, після повернення та упорядкування фонду бібліотеку знову відкрито для відвідування.
1858 року кількість подарованих книжок досягла 1483 томів. Загальний же обсяг фондів було доведено до 28 607 одиниць зберігання. Кількість читачів за неповний 1858 рік досягла 5009. Тенденція до зростання числа відвідувачів збереглася і надалі: 6700 — у 1859 році і 9232 — у 1863 році.

1868-1882 рр. — час перебування на посту бібліотекаря Михайла Феліксовича де-Рібаса. Це стабільний період в історії Одеської міської публічної бібліотеки.
Публічна бібліотека утвердилася як сховище науково-довідкової літератури, що призначалася «исключительно только для тех, кто серьезно занимается работами по какой-нибудь отрасли науки или делами, требующими иногда более или менее обширных справок и выписок из книг».
1873 року бібліотека отримала тимчасове приміщення, спершу — в будинку відомого громадського діяча, гласного міської думи О.С. Веліканова на Грецькій вулиці,48 (не зберігся), а наприкінці 1874-го — в будинку Папудова на Соборній площі.
Кількість відвідувачів сягнула 30 тисяч на рік, а фонди бібліотеки у 1880 році перевищили кількісний показник у 42 тисячі томів.

Керівництво де-Рібаса бібліотекою збіглося з періодом підвищеної уваги міста до потреб бібліотеки. З часом це проявилося в тому, що міська дума створила спеціальну комісію, яка, з-поміж іншого, опікувалася потребами книгозбірні, а також започаткувала інститут попечительства, призначаючи на цю посаду попечителя, а згодом і «товариша опікуна» з числа впливових та авторитетних у наукових колах осіб.
Попечитель бібліотеки опікувався усіма її справами й проблемами. У різний час з 1874 по 1919 рр. попечителями були: барон О.Ф. Стуарт (1874-1879); гласний Одеської міської думи К.Я. Сікард (1879 — 1880); мировий суддя м. Одеси В.Є. Тимонов (1880-1881; почесний громадянин Одеси Я.О. Новиков (1881 −1909. — на посаді товариша (заступника) попечителя), професор О.І. Кирпичников (1888-1897) та почесний громадянин Одеси граф М.М. Толстой (1897-1919).

1875 року побачив світ перший друкований звіт бібліотеки за 1874 р. Розпочалася робота із систематизації фондів. За узгодженням з міською думою адміністрація бібліотеки виділила пріоритетні підрозділи: «Novorossika», Міський.

У 1882-1896 рр. посаду бібліотекаря обіймав історик літератури та фахівця з воєнної історії В.О. Яковлєв.
За цей період Володимир Яковлєв майже подвоїв її фонди (з 50 до 90 тис. прим.).

Зростання фондів загострило питання про необхідність зведення спеціальної бібліотечної споруди. 1882 року міський голова Г.Г. Маразлі дав згоду профінансувати будівництво нової споруди для публічної бібліотеки й музею Одеського товариства історії та старожитностей (нині археологічний музей).
У 1883-1906 рр. бібліотека містилася в будинку на Біржовій площі, 1890-1892 — добудовано триповерхове приміщення книгосховища з боку будинку князів Гагаріних.

1883 — вийшов перший друкований каталог; згодом виходять три друкованих додатки до нього, а також зведений алфавітний покажчик;
— до бібліотеки на службу прийнято першу жінку Мальвіну Миколаївну Пфейфер (до 1 січня 1884 року — поза штатом), яка працювала в бібліотеці до 1906 року.
1890 — здійснене перше наукове видання бібліотеки «Новороссийский календарь на 1891 г.»
1891 — міська управа затверджує нові правила для відвідувачів бібліотеки.

Особливо важливу роль у розвитку бібліотеки відіграли її директор у 1896-1920 рр., професор Новоросійського університету М.Г. Попруженко, та попечитель бібліотеки у 1897-1919 роках, почесний громадянин Одеси граф М.М. Толстой.
Завдяки їх діяльності бібліотека отримала нове приміщення, в якому знаходиться й досі (Пастера,13) й перетворилася на провідний культурний центр Одеси: було налагоджено найтісніші контакти з багатьма бібліотеками світу, випущено друковані каталоги, організовано палітурну майстерню, відкрито бібліотечний музей, який за своєю функцією відповідав статусу першого музею історії Одеси.

У 1897-1919 рр. посаду попечителя бібліотеки обіймав почесний громадянин Одеси граф М.М. Толстой.

1901 — виходить перший том нового видання каталогу бібліотеки; всього їх вийшло 5;
— проводиться остаточний перерозподіл книжок за двадцятьма відділами («двадцятка»), цією системою розстановки фонду бібліотека послуговується донині.

1903 — відведено ділянку під будівництво нового приміщення для міської публічної бібліотеки на вул. Херсонській.
1904 — винесено постанову Одеської міської думи «Про затвердження проекту й кошторису на спорудження нового будинку для бібліотеки».
1904-1906 — за проектом і під керівництвом відомого українського архітектора Ф.П.Нестурха (Нештурха) на вулиці Херсонській (нині Пастера), 13, споруджено будинок спеціально для Одеської публічної бібліотеки.
1906 — встановлено розпорядок роботи бібліотеки — від 10-ї до 22-ї.

1907, 19 лютого (4 березня) — освячено й відкрито нове приміщення бібліотеки;
— Одеську міську публічну бібліотеку найменовано ім’ям імператора Миколи ІІ за його згодою;
— 1909 — попечитель бібліотеки граф М.М.Толстой дарує додаткову ділянку землі для подальшого розширення бібліотеки.

1907 р. З нагоди десятої річниці діяльності М.М. Толстого як попечителя бібліотеки зал, у якому зберігалися книжки, рукописи, гравюри та інші експонати з колекції мецената, згідно з постановою міської думи, був названий на його честь — «Зал імені графа М.М. Толстого».
Нині тут розташовується відділ рідкісних видань та рукописів бібліотеки.

У роки Першої світової та Громадянської війни незважаючи на труднощі бібліотека продовжувала працювати.
1916 року постановою головного командування бібліотеку прирівняли до об’єкту оборонного призначення; працівники Бібліотеки не підлягали мобілізації до діючої армії.
1917 року виданий друкарським способом звіт бібліотеки за 1916 рік, останній із наявних.
У січні 1920 року в Одесі остаточно встановилася Радянська влада. Бібліотека увійшла у новий етап свого життя.

Формування фонду бібліотеки розпочалося ще до її офіційного відкриття завдяки ініціативі та фінансової підтримці редакції газети «Одесский вестник». Книжкове зібрання швидко зростало, головним чином за рахунок пожертвувань, бо сума коштів, яку виділяло місто, була незначною. Це співвідношення зберігалося впродовж всього XIX ст., про що свідчать бібліотечні звіти. Дарувалися як окремі видання, так і великі колекції.

З перших років існування бібліотека задекларувала прицип відкритості: «Всякий порядочно одетый человек имеет право входить библиотеку без всякой платы и читать в оной книги в назначенные часы», — так записано в першому статуті 1830 року.
Бібліотека завжди мала своїх читачів, їх кількість кожен рік зростала. У 1844 році бібліотеку відвідало 2305 читачів; через двадцять років, у 1864-му, їх було 9232; у 1890 році — 50302. А за 15 років, з 1897 по 1911 роки їх кількість склала 1429609, тобто понад 90 тисяч на рік, що отримали для читання 2441967 книжок.