Календар знаменних і пам´ятних дат Одеси

Грудень
11 грудня
  • 135 років від дня народження Андрія Опанасовича Сапєгіна (1883-1946), ботаніка, цитолога, генетика та селекціонера, заслуженого діяча науки УРСР.

    Народився у місті Вознесенськ, Єлисаветградського повіту, Херсонської губернії (нині Миколаївської області), у сім’ї ремісника. Закінчив фізико-математичний факультет Новоросійського університету. Був членом Новоросійського товариства природознавців (1906). В 1910-1911 рр. працював у лабораторіях професорів А. Енглера, П. Клауссена (Німеччина) та в лабораторії професора Б. Немеця (Австрія). У 1912-1913 рр. керував ботанічним садом Новоросійського університету. 1918 р. обраний професором Одеського сільськогосподарського інституту, був його ректором в 1919-1921 рр. Керував роботою селекційної станції, Обласною сільськогосподарською дослідною станцією (з 1923 р.). 1928 р. був обраний директором Українського генетико-селекційного інституту, створеного за його ініціативою на базі генетичних лабораторій обласної станції. Там він організував відділи фізіології розвитку, фізіології стійкості та фітопатології рослин, розгорнув масштабну роботу із селекції пшениць. У 1933-1939 рр. – заступник директора з наукової роботи Інституту генетики АН СРСР у Києві. Завідував також лабораторією органогенезу Інституту фізіології рослин АН СРСР у 1934-1946 рр. З 1944 р. й до кінця життя був директором Інституту ботаніки АН УРСР. Автор 114 наукових праць. 1929 р. А. О. Сапєгін був обраний дійсним членом, а 1939 р. – віце-президентом АН УРСР.

    Один із організаторів селекційної справи на півдні України. Вивів ряд сортів озимої і ярової пшениці, ячменю. Багато років присвятив вивченню фізіології розвитку рослин, зокрема морфогенезу. Вивів біологічні закономірності формування врожаю основних сільськогосподарських культур, обґрунтував теорію стадійності рослин, вперше виділив фази розвитку колоса пшениці. Одним із перших у світі застосував іонізуючу радіацію для одержання штучних мутацій у зернових культур з метою їх використання в селекції.

24 грудня
  • 220 років від дня народження Адама Бернарда Міцкевича (1798-1855), поета, засновника польського романтизму.

    Вчився у Віленському університеті, потім жив у Ковно (Каунас). Після суду над «філоматами» (таємне студентське товариство) висланий з Литви. У 1824-1829 рр. перебував у Росії. 1825 р. жив в Одесі (вул. Щепкіна, 21). Більшість своїх сонетів написав в Одесі («Одеські сонети»). Викладав у Рішельєвському ліцеї, який знаходився на розі вулиць Дерибасівської і Катерининської, нині на будинку – меморіальна дошка поетові. 2004 р. в Одесі на Олександрівському проспекті А. Міцкевичу встановлено пам’ятник.

25 грудня
  • 115 років від дня народження Сергія Тихоновича Бєлозорова (1903-1970), фізико-географа, професора (1963).

    Народився в м. Хотині, Бессарабської губернії (тепер Чернівецька область). Трудову діяльність розпочав 17-річним – учителював. Закінчив агробіологічний відділ Одеського інституту народної освіти й аспірантуру при науково-дослідній кафедрі геології та географії. З 1929 р. – науковий співробітник кафедри географії. Був одним із фундаторів географічного факультету у відновленому університеті. Працював у педагогічному інституті (1938-1940, 1948-1955). На початку війни, в період оборони Одеси, завідував міським і обласним відділами народної освіти. Був учасником підпілля в окупованій Одесі. В 1943-1944 рр. викладав в Університеті Трансністрії. Після закриття університету С. Т. Бєлозорова заарештували, але він зміг звільнитися й останні два тижні окупації провів в усатівських катакомбах. Після звільнення міста працював у комісії з реевакуації Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова з Байрам-Алі; викладав у ньому.

    С. Т. Бєлозоров зробив значний внесок у вітчизняну науку: досліджував природу південних районів України, вперше виділив приморсько-зсувний тип місцевості на північно-західному узбережжі Чорного моря.

27 грудня
  • 130 років від дня народження Леопольда Хомича Беркевича (1828-1897), астронома.

    Народився в м. Седльце, Підляської губернії (Польща). 1849 р. закінчив Петербурзький університет зі ступенем кандидата. Працював у Варшавській астрономічній обсерваторії; читав фізику, хімію та математику в середніх навчальних закладах Варшави. В 1862-1864 рр. був у відрядженні закордоном, працював під керівництвом П. А. Ганзена, Й. Ф. Енке, Х. А. Ф Петерса, написав роботу, присвячену руху астероїда Ніоба. 1865 р. був призначений доцентом кафедри астрономії Новоросійського університету, згодом очолив кафедру. Був першим викладачем астрономічних курсів в університеті. Також читав геометричні курси на кафедрі чистої математики. 1866 р. під керівництвом Л. Х. Беркевича був створений кабінет астрономії. Багато сил та енергії вчений віддав організації університетської астрономічної обсерваторії. Керував обсерваторією від часу її відкриття й до кінця 1880 р. Залишив університет 1882 р.

    Л. Х. Беркевич – засновник вищої астрономічної освіти й астрономічних досліджень в Одесі, спеціаліст у галузі небесної механіки, розробляв теорію збуреного руху астероїдів.