Календар знаменних і пам´ятних дат Одеси

Грудень
1 грудня
  • 130 років тому (1886) відкрито Одеське відділення Імператорського Російського музичного товариства.
  • 120 років від дня народження Георгія Костянтиновича Жукова (1896-1974), полководця, державного діяча, Маршала Радянського Союзу (1943), чотириразового Героя Радянського Союзу (1939, 1944, 1945, 1956), двічі кавалера ордена «Перемога» (1944, 1945), героя Монгольської Народної Республіки (1969).

    Народився в с. Стрєлковка, нині Жуковський район, Калузької області. Учасник Першої світової війни. У лавах Радянської Армії з 1918 р. Закінчив кавалерійські курси (1920), курси вдосконалення командного складу кавалерії (1925) та вищого навчального складу (1930). У 1922-1939 рр. пройшов шлях від командира полку до заступника командувача військового округу. 1939 р. командував Першою армійською групою радянських військ у Монголії, яка разом з частинами монгольської армії провела операцію у районі р. Халхін-Гол. 1940 р. командував військами Київського особливого військового округу. З 1941 р. — начальник Генштабу і заступник наркома оборони СРСР. У 1941-1945 рр. командував фронтами: Резервним, Ленінградським, Західним, Першим Українським, Першим Білоруським. 8 травня 1945 р. за дорученням Верховного Головнокомандування разом з представниками США, Англії, Франції приймав беззастережну капітуляцію фашистської Німеччини. 1946 р. — головнокомандувач Сухопутних військ, заступник міністра Збройних Сил СРСР. У 1946-1953 рр. командував військами Одеського, потім Уральського військових округів. У 1953-1955 рр. — перший заступник міністра оборони, 1955-1957 рр. — міністр оборони СРСР. З 1958 р. — у відставці.

    В Одесі на будинках, де жив і працював Г. К. Жуков, встановлено пам’ятні дошки за адресами: проспект Маршала Жукова, 5а, вул. Новосельського, 64, Канатна, 87, вул. Дворянська, 23. На проспекті, який носить його ім’я, встановлено погруддя Маршала.

4 грудня
  • 150 років від дня народження Василя Васильовича Кандинського (1866-1944), живописця, графіка і теоретика мистецтв, одного з засновників абстрактного мистецтва.

    Народився в Москві. Закінчив Одеську гімназію та вивчав право й економіку в Московському університеті. У віці 30 років В. В. Кандинський вирішив зайнятись живописом. Він навчався у школі Антона Ажбе та в Академії мистецтв у Франца фон Штука (Мюнхен). З 1898 р. — учасник виставок Товариства південноросійських художників, а з 1900 р. — його член. 1907-1914 рр. жив за кордоном. У грудні 1909 р. в Одесі, в салоні його друга В. Іздебського, відбулася міжнародна виставка, на якій В. В. Кандинський представив одні з перших своїх абстрактних композицій. 1911 р. він разом з відомими німецькими експресіоністами організував групу та альманах «Синій вершник». До групи входили Франц Марк, Олексій фон Явленський, Пауль Клеє та Мар’яна Верьовкіна. Після початку Першої світової війни В. В. Кандинський повернувся до Москви. Після революції він активно займався організацією художньої творчості та обіймав посаду віце-президента Академії художніх наук. 1921 р. художник знову виїхав до Німеччини. У 1922-1933 рр. працював викладачем у школі мистецтва та архітектури Баугаус.

    1928 р. В. В. Кандинський отримав німецьке громадянство, але 1933 р. емігрував до Франції. Жив у Парижі. 1939 р. отримав французьке громадянство.

    Для творів В. В. Кандинського характерне сприйняття фарб не тільки як оптичних, але й як звукових стимулів. Частим мотивом творчості художника є вершник, який долає дракона. Митець вважав це символом духовної боротьби людини. Він бачив мистецтво як форму духовності людини. Свій погляд на мистецтво художник виклав у теоретичній праці «Про духовне в мистецтві. Особливо у живописі» (1911).

    В Одесі на вул. Дерібасівській, 17, художнику встановлено пам’ятну дошку.

  • 140 років від дня народження Миколи Семеновича Васильєва (1876-1955), математика, механіка, професора Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова.

    Народився в Миколаєві. Закінчив Новоросійський університет. Викладав вищу математику в Петрограді, в Миколаївському інженерному військовому училищі та політехнічному інституті. 1912 р. повернувся до Новоросійського університету, де продовжив свою роботу і після реорганізації закладу. Залишився викладати в окупованій Одесі.

    М. С. Васильєв — автор 30 робіт з різних питань механіки та математики. Вперше сформулював теорему про перестановку умов зв’язку одних точок системи на інші та використав її для перетворення механізмів.

5 грудня
  • 115 років від дня народження Миколи Захаровича Галая (1901-1980), генерал-майора, почесного громадянина міста Одеси (1967).

    Народився в Білорусії. 1920 р. вступив до лав Червоної Армії. Учасник Другої світової війни. Наприкінці 1942 р. полковник М. З. Галай був призначений командиром 248-ї стрілецької дивізії 28-ї армії Сталінградського фронту. Дивізія брала участь у Сталінградській битві, звільненні Сальська, Бамайська, Ростова-на-Дону.

    Дивізія особливо відзначилася в боях за визволення Одеси. Вранці 10 квітня, на ознаменування визволення Одеси від фашистських загарбників, полковник М. З. Галай встановив червоний прапор на балконі Оперного театру. Після виходу в запас 1958 р. М. З. Галай переїхав до Одеси на постійне місце проживання.

    В Одесі військовому встановлено пам’ятну дошку за адресою: Фонтанська дорога, 67-а.

10 грудня
  • 160 років від дня народження Олександра Павловича Доброклонського (1856-1937), історика християнської церкви, професора Новоросійського університету.

    Народився в Москві. Закінчив Московську духовну академію. У 1880-1892 рр. викладав історію церкви у Пензенській та Рязанській духовних семінаріях, Рязанському єпархіальному жіночому училищі. У 1892-1899 рр. викладав у Московському, а з 1899 р. — у Новоросійському університетах. Значну увагу приділяв адміністративним справам: був секретарем історико-філологічного факультету, деканом цього ж таки факультету (1910-1919), періодично виконував обов’язки ректора (1915, 1916, 1917). Після встановлення влади більшовиків був змушений емігрувати. 1920-1937 рр. працював у Бєлградському університеті.

    Праці: «Солотчинський монастир, його служники й селяни в XVII столітті» (1888, «Солотчинский монастырь, его слуги и крестьяне в XVII веке»), «Курс історії християнської церкви (I-III ст.)» (1909, «Курс истории христианской церкви (I-III вв.)») та ін.

13 грудня
  • 190 років від дня народження Миколи Миколайовича Соколова (1826-1877), хіміка-органіка, професора Новоросійського університету.

    Народився в Ярославській губернії. Закінчив Петербурзький університет. Працював хранителем мінералогічного музею Академії наук. З 1848 р. працював у Німеччині в лабораторії Ю. Лібіха, у Франції — в лабораторії Ш.-Ф. Жерара. 1854 р. повернувся на батьківщину, деякий час викладав хімію у Петербурзькому гірничому інституті. 1857 р. разом з О. М. Енгельгардтом відкрив у Петербурзі першу в Росії платну публічну хімічну лабораторію, а 1859 р. почав видавати перший російський хімічний журнал «Химический журнал Н. Н. Соколова и А. Н. Энгельгардта». 1861 р. захворів і виїхав на лікування за кордон. З 1864 р. оселився в Одесі й став першим в Новоросійському університеті професором хімії. 1872 р. повернувся до Петербурга і обійняв посаду професора хімії Лісового і землеробного інституту, де працював до останніх днів життя.

    М. М. Соколов сформулював закон гомології хімічних елементів, створив вчення про різні функціональні особливості водню в органічних сполуках.

15 грудня
  • 110 років від дня народження Ірми Хаїмовича Друкера (1906-1978), прозаїка, критика, члена Спілки письменників України (1940).

    Народився в Чорнобилі, Іванківського району, Київської області. Закінчив робітфак Одеського інституту народної освіти. Очолював літературну частину Єврейського театру в Одесі. Учасник Другої світової війни. 1950 р. засуджений до 15 років ув’язнення. 1956 р. його звільнено та реабілітовано.

    Автор творів: «Критичні етюди» (1939) та «Шолом-Алейхем» (1939), «Клезмер» (1940), «Музикант» (1940).

  • 110 років тому (1906) в Одесі вийшов перший номер газети «Музыкальное самообразование. Музыка дома, в школе и на эстраде». Редактор-видавець Яків Самійлович Кауфман.
17 грудня
  • 150 років від дня народження Євгена Йосиповича Буковецького (1866-1948), живописця.

    Народився в Одесі. Закінчив Одеську рисувальну школу (викл. К. Костанді). Навчався у Петербурзькій академії мистецтв та Академії Р. Жульєна в Парижі. З 1891 р. постійно жив і працював в Одесі. З 1891 р. — учасник виставок Товариства південноросійських художників в Одесі та його член з 1893 р. Був членом Одеського літературно—артистичного товариства. 1919 р. відкрив художню студію. Один з ініціаторів створення Товариства художників ім. К. Костанді (1922-1929). Експонував роботи в «Salonul Oficial» в Одесі під час німецько-фашистської окупації. Водночас викладав у відкритій румунською владою Академії красних мистецтв.

    Автор близько 250 портретів, серед яких — портрети авіатора С. Уточкіна (1899), художника П. Нілуса (1902), письменників К. Чуковського (1903), І. Буніна (1919) та ін. Велика колекція картин зберігається у фонді Одеського художнього музею.

19 грудня
  • 155 років від дня народження Миколи Івановича Андрусова (1861-1924), геолога, палеонтолога, палеогеографа, академіка Російської Академії наук, професора Новоросійського університету.

    Закінчив Новоросійський університет. Викладав у Петербурзькому й Новоросійському університетах. У 1896-1905 рр. — професор Юріївського університету; 1905-1912 рр. — професор Київського університету; 1912–1914 рр. — професор Вищих жіночих курсів у Петербурзі та співробітник Геологічного комітету; 1914–1918 рр. — директор Геологічного музею Петроградської Академії наук; 1918–1920 рр. — професор Таврійського університету. З 1921 р. працював у лабораторіях Сорбоннського (Париж) і Карлового (Прага) університетів.

    Автор великої кількості праць з стратиграфії і палеонтології неогену й антропогену Кримсько-Кавказької та Закаспійської областей. Дані фауни і палеогеографії М. І. Андрусов використав при розробці детальної стратиграфічної схеми неогену Понтокаспійської області. Склав палеогеографічні карти Чорноморського басейну неогенового та антропогенового періодів.

  • 140 років тому (1876) було затверджено статут Одеського бальнеологічного товариства.
21 грудня
  • 110 років від дня народження Олександра Михайловича Батрова (1906-1990), прозаїка, сценариста, члена Спілки письменників України (1935).

    Народився в Одесі. Закінчив Одеський інститут народного господарства. Перші кроки в літературі пов’язані з одеськими виданнями — газетою «Молода гвардія» та журналом «Шквал». У роки Другої світової війни був кореспондентом фронтової газети «За Родину».

    Автор книг: «Завтра — океан» (1950), «Наш друг Хосе» (1951), «Хлопчики, зірки, вітрила» (1966, «Мальчишки, звезды, паруса»), «Одеські дівчата» (1971, «Одесские девчонки»), «В одеській гавані» (1974, «В одесской гавани») та ін. За сценаріями О. М. Батрова знято фільми: «Справжні друзі» (1955), «Ти молодець, Аніто!» (1956), «Таємниця Дімки Кармія» (1961), «Дівчина з лялькою», «Бокс» (обидві — 1962).

    В Одесі письменникові встановлено пам’ятну дошку на вул. Троїцькій, 2-а.

  • 100 років від дня народження Ізраїля Марковича Глазмана (1916-1968), математика.

    Народився в Одесі. Закінчив фізико-математичний факультет Одеського державного університету. Учень М. Г. Крейна. Працював в університеті до початку Великої Вітчизняної війни. Був на фронті, служив в артилерії. З 1946 р. працював у Харківському політехнічному інституті, спочатку асистентом на кафедрі математичної фізики; з 1950 р. — доцент, з 1955 р. — завідувач кафедри. 1960 р. вченому присвоєно звання професора. З 1962 р. працював також у Фізико-технічному інституті низьких температур АН СРСР завідувачем лабораторії. Був одним із засновників цього інституту, вів там науковий математичний семінар. У 1952-1957 рр. разом з Ю. І. Любичем підготував першу в історії вітчизняної математичної літератури книгу-«школу» (з основ лінійної алгебри та функціонального аналізу), яка відіграла важливу роль у залученні молоді до вивчення цих наук. Працюючи в Харкові, вчений підтримував постійний науковий контакт із своїми одеськими вчителями та колегами. Був блискучим лектором, знавцем історії, скрипалем професійного рівня (учень професора П. С. Столярського). Цікавився забороненою тоді єврейською історичною і релігійною літературою, вивчав її разом зі своїми друзями, зазнав через це переслідувань з боку КДБ, що зрештою привело його до самогубства.

22 грудня
  • 110 років від дня народження Бориса Яковича Левіна (1906-1993), математика, професора Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова.

    Народився в Одесі. Закінчив фізико-технічне відділення педагогічного факультету Північно-Кавказького (нині — Ростовського) університету. З 1932 р. викладав на посаді асистента Ростовського інституту інженерів залізничного транспорту. 1935 р. переїхав до Одеси, де працював в Одеському державному університеті. У 1937-1949 рр. очолював також кафедру вищої математики в Одеському інституті інженерів водного транспорту. Під час Другої світової війни був в евакуації з інститутом. У 1944 р. повернувся до Одеси, працював в Одеському державному університеті, але майже одразу, був звільнений разом з М. Г. Крейном, як такий що працює за сумісництвом. У 1945-1947 рр. очолював кафедру математичного аналізу Одеського педагогічного інституту. 1947 р. Б. Я. Левіна запросили викладати в Одеському державному університеті ім. І. І. Мечникова, але невдовзі (1948) його знову звільнили, звинувативши у космополітизмі. 1949 р. переїхав до Харкова. Викладав у Харківському університеті, з 1956 рр. завідував кафедрою теорії функцій, а з 1961 р. — кафедрою математичного аналізу. У 1949-1957 рр. завідував також кафедрою вищої математики Харківського гірничого інституту (нині — Харківський національний університет радіоелектроніки). 1969 р. організував та очолив відділ теорії функцій у Фізико-технічному інституті низьких температур АН УРСР. Керував відділом до 1986 р., потім був його науковим співробітником. Продовжував викладати в університеті.

    Б. Я. Левін — автор понад 100 праць. Основні наукові інтереси були зосереджені в галузі теорії цілих функцій, де він отримав низку результатів фундаментального характеру.

27 грудня
  • 160 років від дня народження Олександра Михайловича Де-Рібаса (Дерібаса) (1856-1937), історика Одеси, журналіста.

    Народився в Одесі. Закінчив Новоросійський університет. У 1877-1880 рр. — співробітник газети «Правда» (Одеса), альманаху «Эхо». У 1882-1906 рр. працював у Києві в банківських установах. Займався журналістикою, літературними перекладами, написав лібретто кількох комічних опер. Повернувшись до Одеси, досліджував її минуле, опублікував у газетах «Одесский листок» і «Одесские новости» серію історико-мемуарних нарисів, які згодом склали окрему книгу «Старая Одесса» (1913). У 1911-1918 рр. — заступник голови Одеського бібліографічного товариства при Новоросійському університеті. Значне місце в його творчості 1920- 1930-х рр. посідають сюжети з театрального, музичного та художнього життя рідного міста, одеський період біографії О. Пушкіна. У 1921-1923 рр. — директор Одеської публічної бібліотеки (нині — Одеська національна наукова бібліотека), очолював у ній краєзнавчий відділ (1925-1931), де створив унікальну картотеку «Одесика» (ця назва належить саме йому).

28 грудня
  • 150 років від дня народження Данила Кириловича Заболотного (1866–1929), мікробіолога, епідеміолога, академіка АН СРСР (1929).

    Народився в с. Чоботарка (нині с. Заболотне, Крижопільського району, Вінницької області). Закінчив Новоросійський університет в Одесі та університет Св. Володимира — у Києві. З 1894 р. працював лікарем у Подільській губернії, у 1895-1897 рр. — у Київському військовому шпиталі. 1898 р. організував у Санкт-Петербурзькому жіночому медичному інституті першу в Російській імперії кафедру бактеріології, яку очолював до 1928 р. Водночас у 1919-1923 рр. — ректор Одеського медичного інституту, де з 1920 р. заснував першу в світі кафедру епідеміології. У 1924-1928 рр. — професор Військово-медичної академії в Ленінграді (нині С.-Петербург). Засновник і директор Інституту мікробіології та епідеміології (нині Інститут мікробіології, епідеміології та вірусології ім. Заболотного НАНУ, Київ). Співзасновник Міжнародного товариства мікробіологів. Один з основоположників епідеміології в СРСР. Учасник та керівник низки експедицій з вивчення чуми, зокрема в Індію, Аравію, Монголію, Китай. Довів ефективність імунізації у боротьбі з холерою, можливість носіння її збудника здоровими людьми. Досліджував також перебіг сифілісу, газової гангрени, дифтерії, тифу, дизентерії, малярії, грипу. Досліди вакцин проводив на собі.

    В Одесі ім’ям академіка названо вулицю. Йому встановлено пам’ятну дошку на будинку Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова на вул. Дворянській, 2.

31 грудня
  • 185 років від дня смерті Івана Павловича Бларамберга (1772-1831), археолога-антикознавця, колекціонера, громадського діяча.

    З 1808 р. жив в Одесі. За поданням герцога де Рішельє був прокурором Одеського комерційного суду (1808-1810), водночас служив у Комісії зі справ нейтрального мореплавства (1809) і в Одеському градоначальстві начальником Одеської митної округи (1812-1818). Кореспондент Комісії складання законів (1818), член Комісії для розгляду корабельних документів при привезенні до Одеського порту заборонених товарів і Комітету з облаштування одеського порто-франко (1818-1824). З 1825 р. — чиновник для особливих доручень при генерал-губернаторові М. С. Воронцові: проводив роботи з виявлення старожитностей у Новоросійському краї. Перший директор музеїв старожитностей в Одесі (з 1825 р.) і Керчі (з 1826 р.).