Головна > Проекти > Віртуальні галереї > НОФО >Новини. Наші публікації

Національний одеський філармонійний оркестр

Музичне вітання із «міста Лева».
Концерт за участі Мирона Юсиповича і Наталії Дитюк

Концерти за участі Національного одеського філармонійного оркестру (худ. керівник і диригент Х. Ерл) – це завжди розширення музичного горизонту. Досить часто ми є свідками виконання творів маловідомих, переважно сучасних авторів, або маловідомих творів відомих композиторів. Не став винятком і концерт за участі гостя-диригента, який відбувся цьогоріч у Великому залі Одеської філармонії у останній день листопада.

Фото із персонального сайта диригента

Мирон Юсипович

Наталя Дитюк

Із архіву автора

Скрипкова група НОФО.

На першому плані Наталя Литвинова і Євген Кострицький.

Звучали Симфонія № 14 Дмитра Шостаковича (1906-1975) і Концерт для оркес­тру польського композитора Вітольда Лютославського (1913-1994). За диригент­ським пультом – львів’янин, заслужений артист України Мирон Юсипович, солістка – заслужена артистка України, солістка Львівської філармонії Наталя Дитюк (сопрано).

Інший заявлений львів’ян, нині студент одеської консерваторії Ігор Назаров (бас), нажаль, в останній момент занедужав, і змушений був відмовитися від виступу, хоча напередодні, під час прес-конференції з великою відповідальністю ставився до своєї участі у виставі. Тож симфонія Шостаковича виконувалася із купюрами (лише партії сопрано). Із одинадцяти частин цього вокально-симфонічного твору прозвучали шість: «Малагенья», «Самовбивця», «Насторожі», «Мадам, погляньте!», «Смерть поета» та «Завершення».

Текст на вірші відомих поетів Ф.-Г. Лорки, Г. Аполлінера та В. Кюхельбекера були присвячені саме темі смерті. Але навіть згаданий фрагмент за участі солістки сприймався завершено, особливо, враховуючи ту обставину, що ця річ мало відома загалу. Висока постава співачки (яка знаходилась трохи осторонь, серед оркестрантів) домінантно сприймалася на сцені. Її чорна сукня давала драматичний акорд у порівнянні із блідим обличчям та малиново-полум’яною шаллю, накинутої на відкриті плечі. Образний діапазон – від фатальної жінки до асоціацій із міфічною Валькірією, яка ніби блукає полем смерті…

Наталя Дитюк виконала сопранову партію з великим почуттям, що вимагало неймовірної душевної напруги. Кожне речення, кожне слово набувало неповторних і виразних інтонацій, рельєфності, доносило зміст твору до слухача. Це надзвичайно складний твір для солістів, у якому оркестр і вокал вибудовують самостійні лінії, і у результаті створюють «єдність протилежностей». «Це зовсім інша гармонія, не та, якій вчать в консерваторії. Потрібно виховувати свій «внутрішній слух», адже оркестр не підтримує соліста. Відбувається драматургія станів… Після виконання подібних творів ти відчуваєш себе повністю спустошеним», – зізналася пані Наталя під час спілкування з журналістами. Слід врахувати також, що відсутність баса не давала співачці таких важливих для перепочинку пауз.

Дмитро Шостакович визнавав, що у цій симфонії (передостанній у його творчості) він полемізує із великими класиками, які у руслі релігійного вчення сприймали смерть як благосне і солодке забуття, чудове заспокоєння. Його твір – це, перш за все, протест проти насильницької смерті і смерті взагалі. «Нічого хорошого у такому кінці життя нашого я не бачу і намагаюся про це розповісти у цьому творі», – пояснював композитор під час першої репетиції 14-ї симфонії у 1969 році.

«Це музика не тільки про смерть, а про життя і смерть. 14-та і 15-та симфонії Шостаковича є моїми улюбленими творами», – сказав Юсипович. «Уявіть собі душев­ний стан композитора, який після сумнозвісного цькування півтора року змушений був спати у плащі на валізах! Це відомий факт…»

Твір Дмитра Шостаковича виконують виключно струнні інструменти. 14-та симфонія дає можливість проявити себе як окремим інструментальним групам, так і окремим музикантам – скрипкам, другим скрипкам і альтам (концертмейстери Є. Кос­три­цький, Л. Піскун, Ія Комарова), контрабасам (концертмейстер, зас. артист України В. Чекалюк). Запам’ятався сольний номер віолончеліста, концертмейстера групи Сергія Шольца.

У другій частині вечірньої програми звучав концерт Вітольда Лютославського – композитора, чиє ім’я опосередковано пов’язане з Одесою. Цей факт, нажаль, стали забувати: учителем Вітольда Лютославського у Варшавській консерваторії був засновник Одеської консерваторії, її перший ректор професор Вітольд Малишевський (1873-1939), у якого навчався також відомий український композитор Микола Вілинський.

Твір знаменитого польського композитора, майстра алеаторики, вражав драма­тизмом, багатством контрастів, жорсткими, «рваними» ритмами, експресію, у яких відчувався невмолимий хід «залізного» ХХ сторіччя. Це дивовижна містерія, у якій воля творця сплавлює воєдино здавалось би речі, що не поєднуються. Із такого сумбуру створити річ із спільним знаменником – це дивовижно!

Подібні твори ніби застерігають нас від небезпеки, яку таїть у собі тиранія та абсо­лютизація влади. Не випадково текст восьмої частини твору Шостаковича – це авторська інтерпретація Гійомом Аполлінером гнівного листа запорожців турецькому султану.

Існує вислів: «Отруту слід давати дозовано». Художній керівник і диригент НОФО Х. Ерл і диригент М. Юсипович (вихований на класичному оперному репертуарі), не побоялися побудувати програму на модерністській музиці ХХ ст. Зазначимо, цьогоріч, це перший виступ пана Юсиповича із НОФО, і другий серед львівських диригентів. На початку 2012 року ми вітали яскравого представника австро-празької диригентської школи Юрія Луціва, який представив на суд одеситів «Лемківську симфонію» свого учителя Миколи Колесси. Львівським диригентам, на мою думку, притаманне надзвичайно експресивне провадження музикою. У різний час з оркестром виступали інші вихованці львівської скрипічної школи – славнозвісний Юрій Башмет і молодий музика Назарій Пилатюк.

Зазначимо, зал на 1200 місць був далеко не заповнений, зате публіка була відбірна: викладачі і студенти музичних закладів Одеси, композитори, чиї імена зустрі­чаються на концертних афішах міста, і які культивують напрямок, витоки якого у твор­чості таких провідників як Д. Шостакович, В. Лютославський, Б. Лятошинський та ін.

По закінченні концерту, схвильований виконанням і теплим прийомом місцевої публіки, львів’янин вилучив хвилину для конферансу, засвідчивши свою любов до Одеси, і перепросивши за вимушені купюри (зазначимо, що не залежало від волі диригента). Мирон Юсипович висловив також надію на стабільні культурні контакти «міста Лева» і «Південної Пальміри» у майбутньому, що, серед іншого, було сприй­нято вигуками «Слава Україні!».

«На біс» маестро виконав знамениту «Мелодію ля-мінор» свого земляка Миро­слава Скорика.

Володимир КУДЛАЧ

Довідково:

Мирон Юсипович.

Заслужений артист України.

Навчався в ДМШ м. Самбора (клас скрипки), в музичному училищі м. Дрого­бича (хорове диригування, скрипка). 1976-1981 – навчався в Львів­ській державній консерваторії ім. М. Лисенка (оперно-симфонічне дири­гу­вання, кл. Л. Бобер).

1984-1986 – проходив стажування в Кіровському (нині Маріїнському) театрі в Ленінграді (кер. Ю. Темірканов).

З 1982 – диригент Львівського національного театру опери і балету ім. С. Крушельницької. 1994-1996 – головний диригент, 1998-2002 – головний диригент і художній керівник театру. З 2002 р. – головний диригент Симфо­нічного оркестру K&K Phіlharmonіker Австрійської агенції Da Capo Musіk­marketіng Gmbh, Austrіa, а з 2004 року від також керує хором K&K Opernchor цієї ж агенції.

В 2005 – 2007 – працює як постійний запрошений диригент із оркестром Львівської філармонії. У репертуарі диригента більше 50-ти назв опер. Записи на CD творів П. Чайковського, Д. Верді та ін. із симфонічними колективами Канади та Німеччини.

Див. також:

Довідково:

Наталія Дитюк.

Заслужена артистка України.

Навчалася в Ленінградській державній консерваторії ім. М. Римського-Корсакова (кл. сольного співу В. Максимової та Н. Колосової). У 1997-1998 рр. працювала солісткою ансамблю Західного оперативного командування. 2000 р. – солістка Львівської обласної філармонії. 2002 р. – солістка Львівського академічного театру опери та балету ім. С . Крушельницької. Гастролювала в Німеччині, Угорщині, Польщі.

Створила не одну програму з Камерним оркестром «Віртуози Львова». У цій співпраці прозвучали твори – оперні арії А. Вівальді, «Stabat Mater» Дж. Перголезі, 14 симфонія Д. Шостаковича, 84 кантата Й. С. Баха.

В її репертуарі близько 150 романсів європейських, російських, україн­ських композиторів, понад 100 українських/російських народних пісень; більш ніж 100 арій з опер, ораторій та кантат(європейських, російських та україн­ських), а також 12 оперних партій.

Див. також:

Див. також: