Головна > Проекти > Віртуальні галереї > НОФО >Новини. Наші публікації

Національний одеський філармонійний оркестр

Від предтечі романтизму до «останнього романтика» і … майбутнього класика

26 квітня в Одеській обласній філармонії відбувся концерт за участі Національного одеського філармонійного оркестру (худ. керівник і диригент Хобарт Ерл), а також гостей міста — диригента Миколи Сукача (Чернігів) та соліста Рустама Мурадова (Москва, РФ). У програмі концерту твори Л.-ван Бетховена, С. Борткевича, Є. Станковича.

Фото автора

За роялем Рустам Мурадов

Фото автора

Одеська публіка вітає Миколу Сукача

Фото автора

Група віолончелей НОФО

Фото з сайта: http://www.facebook.com/pages

Микола Сукач

З сайта: http://intoclassics.net/news/2010-05-04-16085

Сергій Борткевич

З сайта: http://www.stankovych.org.ua/ua/news

Євген Станкович

Унікальність музики як виду мистецтва полягає в тім, що вона не знає не лише географічних, але й часових кордонів. Кожного разу виконання творів класиків осучаснюється їх новим прочитанням, емоційним наповненням та індивідуальною інтерпретацією.

З творчістю гостя-диригента Миколою Сукачем одесити знайомі неодноразово і знають його як першовідкривача (на південних теренах) та популяризатора творів видатного українського композитора, харків’янина, вихованця російської і німецької музичної шкіл Сергія Борткевича (1877-1952).

Хотілось би відзначити досить вдалу побудову концертної програми, яка послідовно переносила нас з епохи в епоху — класицизм з його героїчною бетховенською тематикою; пізній український романтизм Борткевича з екскурсами в російську музику від Мусоргського до Римського-Корсакова і Чайковського та сучасний український симфонізм Станковича, який продовжує і творчо розвиває традиції Лятошинського, Веберна, Шенберга та інших модерністів.

Концерт № 3 для фортепіано з оркестром Бетховена належить до найбільш популярних творів композитора у цьому жанрі. Домінантна фортепіанна партія дозволила солісту сповна виявити свій професіоналізм. Гра Рустама Мурадова була захоплюючою, відрізнялася передачею безперервності та логічного перетікання енергетично пружної бетховенської мелодії. Було відчуття, що музика — це якась перманентна енергетична субстанція, яку можна відчути майже фізично.

Варто відзначити надзвичайно вдалу синхронну гру струнних і духових та уміння оркестрантів чути соліста. Нажаль кришка рояля приховувала від мене фігуру диригента, і видно було лише його нижні кінцівки, але навіть цього було достатньо, щоб по їх нервово-фізичному тонусу можна було вгадувати ступінь концентрації його волі.

Якось дивно сьогодні читати наступне: «...Ці постійні потуги, нікому не цікаві, безперервні пошуки химерних модуляцій, систематична відраза до природних переходів, зрештою таке жахливе нагромадження труднощів, що невільно втрачаєш терпіння і відмовляєшся від боротьби». Ні, це не про сучасну авангардну музику! Дивно, але саме так сприймав оглядач «Загальної Музичної Газети» твори свого сучасника Людвіга ван Бетховена.

Була інтрига цієї концертної програми: як сприймуться твори українських композиторів після потужної музики віденського класика?

Програмна музика до балету «Тисяча і одна ніч» Сергія Борткевича в Одесі виконувалася вперше. Нажаль, в балетній постановці вона ні за життя композитора, ні згодом так і не була втілена. Їй притаманна естетична вишуканість, багатство інтонацій і картинність. Музична тканина твору зіткана з красивих, по східному витіюватих мелодій, що ніжно струменять. Чи не найкращими з восьми картин є п’ята («Удвох»), і дві наступні — «Сумний танок», «Танець трьох сестер». В окремих випадках вони дозволили яскраво проявитися в якості солістів музикантам оркестру, зокрема першій скрипці (Євген Кострицький) та арфі (Ольга Яковлєва).

Симфонії № 6 Євгена Станковича — це одночасна композиція. Вона цікава поліфонічною будовою і своїм напруженим розвитком, який у фіналі змінюють ліричні місця, сповнені туги, меланхолії, просвітленості. Кілька музичних ліній розвиваються синхронно, то дисонуючи, то накладаючись, творячи складну гармонію. Це особистісний монолог автора, що через внутрішнє переживання, експресію являє масштабну картину світу. Як на мене, підвищувала сприйняття музики Євгена Станковича, надавала їй громадянського пафосу та обставина, що того дня — 26 квітня, виповнилася 26 річниця Чорнобильської трагедії. Якщо і далі вдаватися до екстраполяцій, то доречно нагадати, що у ці квітневі дні виповнилося також 10 років від дня її прем’єрного виконання у Києві під орудою Володимира Сіренка. А ще маємо 210 річницю виконання Концерту № 3 Бетховена. Для людей, схильних до числової символіки і фаталізму у мисленні ці обставини здатні ще більше посилити сприйняття згаданих творів. Можливо виграшне враження, яке справило на мене виконання Симфонії № 6 Станковича (яку я чув вперше), харизматичність особи композитора, беззаперечний його вплив на молодшу генерацію українських музикантів і змусило дещо високомовно висловитися в заголовку статті.

Вкотре переконуєшся, що кожен виступ Національного одеського симфонічного оркестру — це завше подія, що зумовлена високим виконавським рівнем та завжди граничною самовіддачею оркестрантів. Сьогодні НОФО — це не лише суто одеське явище. Нині маємо право говорити про національний вимір творчої діяльності колективу.

Володимир КУДЛАЧ

Див. також: