Головна > Проекти > Віртуальні галереї > НОФО >Новини. Наші публікації

Національний одеський філармонійний оркестр

Інтелектуалізм і мелодизм — два крила музики
Володимир Шейко: «Сьогодні наша задача — повернути слухача у філармонію…»

Прямуючи на прес-конференцію вулицями міста мене приємно здивувало оголошення на радіо FM, яке лунало із салону маршрутки. Мелодійний голос диктора сповіщав: «Завтра, 22 лютого в Одеській обласній філармонії відбудеться концерт Національного одеського філармонійного оркестру за участі киян — гостя-диригента, заслуженого артиста України Володимира Шейка та скрипаля, лауреата міжнародних конкурсів Дмитра Ткаченка. У програмі твори Стравінського і Рахманінова». Оголошення супровод­жува­лося ліричним «Вокалізом» російського романтика. Тож, і класика популя­ризується.

http://uk.wikipedia.org/wiki

Володимир Шейко

http://tkachenko.net/biography.html

Дмитро Ткаченко

Г. Клінгер. Графічна версія картини А. Бьокліна «Острів мертвих»

Спершу про прес-конференцію. Незважаючи на завантаженість, головні учасники майбутнього дійства охоче йшли на контакт із журналістами. Якщо Дмитро Ткаченко впродовж останніх шести років неодноразово виступав в Одесі, у тому числі з нашим філармонійним оркестром, то для Володимира Шейка це була перша подібна імпреза. Зазначу, що саме в Одесі вперше став можливим і подібний тандем двох киян — представників різних поколінь українського виконавського мистецтва.

Відомий український диригент, нині керівник Заслуженого академічного симфо­нічного оркестру Національної радіокомпанії України Володимир Шейко, відпові­даючи на поставлене запитання, визнав, що безпосереднє спілкування з одеським оркестром для нього особисто людське й професійне відкриття. Оркестранти професійно відкриті; відрізняються у вищій ступені здатністю до командної роботи, у чому, на його переконання, заслуга художнього керівника і диригента оркестру Хобарта Ерла. Навіть такі складні твори як «Концерт для скрипки з оркестром» Ігоря Стравінського можна підготувати до виконання у стислий термін, якщо є достатня готовність і здатність оркестру до інтенсивної роботи.

Інший чільний учасник прес-конференції Дмитро Ткаченко цілком щирий, коли серед нині діючих українських колективів називає НОФО своїм улюбленим оркестром («не перший, але й не другий»). З нашим колективом скрипаль виконував твори Станковича, Глазунова, Уолтона. Принагідно Дмитро відзначив і надзвичайну гостинність одеситів: «Де ще у готельний номер вам піднесуть гостинець — наповнений фруктами кошик із надписом: «Від Одеської філармонії?»

У обох гастролерів за плечима навчання у культових українських педагогів і музикантів: Володимир Шейко був у числі останніх учнів легендарного диригента Стефана Турчака, а молодший за віком Дмитро (як і наш концертмейстер, киянин Євген Кострицький) — вихованець славнозвісного скрипаля Богодара Которовича та Ярослави Рівняк. 2002 року Ткаченко також отримав ступінь магістра Гілдхолдської музичної академії в Лондоні. Обидва є учасниками щорічного фестивалю «Стравінський і Україна» (Устілуг-Луцьк, Волинська обл.). Твори Стравінського не часто включають у репертуар. Наприклад, Дмитро Ткаченко згаданий концерт виконував вдруге, і обидва рази в Україні.

Дмитро Ткаченко: — Для багатьох музикантів Одеса є своєрідною «Меккою», адже тут виникла школа Петра Столярського, тут відбулося професійне становлення Давида Ойстраха та багатьох інших скрипалів. Особисто я намагаюся грати багато різнопланової музики, особливо ХХ ст. Власне витоки славнозвісної російської виконавської школи гри на скрипці в Одесі...

На переконання ж Володимира Шейка, незважаючи на те, що музика Стравінського технологічно ускладнена і таїть чимало пасток, при її виконанні важливо вміло обійти такі місця, зрозуміти, що саме автор хотів донести подібною будовою. «Ми «шукаємо музику», — пояснює диригент — і не повинні у кожній точці виконання давати установки музикантам, адже вони є активною стороною і свідомі «пошуку музики»! Цей твір особливий тим, що у ньому оркестр не обслуговує соліста. Обидві сторони є рівноправними партнерами».

Щодо власних уподобань, то диригент визнав: «З роками прагнеш стабільності. А коли за десятиліття переграв найрізноманітнішу музику, усе настійніше звертаєшся до тієї, що випробувана часом, яка «для душі».

Обидва музиканти є особи креативні. Так, Дмитро є художнім керівником Міжнародного музикального конкурсу ім. Бріттена в Лондоні. Цікава творча біографія у п’ятдесятирічного диригента. Коли радянське суспільство пережило «розвал» (на той час він стажувався в Москві в «Большом» театрі), коли п’янив дух свободи й перемін, музиканти стали пропонувати власні ініціативи, масштабні проекти. Творча енергія вихлюпувалася із дотепер закритої системи. Але це й був час, коли бюджетні установи місяцями не виплачували зарплати. Молодий амбітний диригент створив перший в Україні недержавний симфонічний оркестр із майже «клубною» назвою — «Україна» (1990-2002). Лише один штрих: 1995 року під час спільних з капелою «Думка» гастролей в Італії, в Колізеї, оркестр зібрав майже стільки ж слухачів, як поп-зірка Елтон Джон на тому самому майданчику день тому. Нажаль, наше недолуге законодавство (закон про оподаткування 1994) перешкодило цьому процесові. Сьогодні ж, як зазначив гість, імпресаріо віддають перевагу directory-stabile та orchestra-stabile, а не колективу, що «грає разом». До речі, і Хобарт Ерл розпочинав свою кар’єру в Україні саме у той доленосний для нашої країни історичний період.

... Складні гармонії Стравінського. Часто-густо це примхливі спонтанні речення, іронічна, пустотлива музика, що інтригує своєю непередбачуваністю. Тому, можливо, особливо цінуєш у її контрастному розвитку саме ліричні місця. Якщо Стравінський мобілізує увагу і апелює, перш за все, до інтелекту, то музика Рахманінова чуттєва, вона оволодіває душею слухача, в ній хочеться буквально розчинитися. Саме така музика для багатьох виконавців, після певної пересиченості модернізмом і авангардом, нині є найбільш затребуваною.

Володимир Шейко: «У поемі «Острів мертвих» Сергія Рахманінова (мого улюбленого твору) важлива як віддача технологічна, так і емоційна, людська. Питання життя й смерті, питання душі — це завжди надзвичайно особисто й тріпотливо, і це особисте має стати нашим спільним «особистим», що вимагає від музикантів індивідуальної віддачі. Інакше якісно і переконливо цю річ зіграти не можливо». Сергій Рахманінов відгукнувся на проблематику, порушену в однойменному полотні містичного змісту швейцарського художника Арнольда Бьокліна. Приводом стала чорно-біла репродукція гравюри М. Клінґера з картини А. Бьокліна, з якою росіянин ознайомився в Парижі 1907 року. «Пізніше в Берліні я побачив оригінал картини, — згадував композитор. — У фарбах вона не особливо схвилювала мене. Якби я спершу побачив оригінал, то, можливо, не створив би мого «Острова мертвих». Симфонічна поема написана в Дрездені 1908-1909 рр., і того ж року була виконана під орудою автора спочатку в Росії, а за кілька місяців — під час гастролей в США.

У поемі Рахманінов звертається до улюбленого мотиву — секвенції Dies Irae (День гніву) як певного символу, популярного у музикантів, походження якого сягає середньовіччя. Попри мелодизм, у поемі особливу образотворчу роль відіграє пружний ритм. Спеціалісти наголошують на рідко використовуваному у цьому творі розміру 5/8, який допомагає передати мірне розгойдування хвиль. Перебіг музичного твору тримає нас у всезростаючому напруженні: від загрозливо-стишених і схвильованих у вступі речень, до грізних у кульмінації й просвітлених у фіналі. Тема фатуму, протистояння смерті, спрага життя — це й простір для виявлення музичними засобами можливостей людської волі. У плані виконавському ця річ дозволяє потужно і злагоджено продемонструвати гру духових інструментів. Вищеназваний програмний твір згодом я прослухав, розглядаючи одночасно твір А. Бьокліна. Враження органічності надзвичайне — своєрідний синтез мистецтв музики й живопису!

На завершення концертної програми ми стали свідками проникливого виконання «Вокалізу» — широко відомого твору згаданого композитора.

Володимир КУДЛАЧ

Див. також: